28.2

- Ти в тому лісі геть всі мізки втратила? - звірствував батько, - Який, у біса, лісник? Я твоє заміжжя вже спланував, ти вийдеш за того на кого я вкажу!

- Але ж він мій "якір", нас поєднало магічними зв'язками, - вкотре демонструю свій браслет, та намагаюся достукатися до рідної людини, - мамо, ти хоча б зараз не мовчи.

А мати, як завжди у спірних питаннях, зберігає нейтралітет. Інколи мені спадає на думку, що я не її дитина, інакше як пояснити таку відчуженість своєї матері. Їй завжди байдуже до мене, і це ранить у саме серце. 

Хоча я вже перебільшую і несправедлива до неї - вона мене любить та переживає за мене. Але, напевно, звичка не суперечити батькові їй в'їлася під кірку мозку, і вона тому мовчить.

- Я задоволений, що ти знайшла "якір", та накінець то втихомирила свої дурнуваті сили, і звідки в такій тупій ляльці стільки сили?

Я аж рота відкрила від шоку. Всяке чула від батька, але це вже явно перебір.

- Дурнуваті сили? І це я тупа лялька? - ледве стримувала себе, щоб не роплакатися, - Ну дякую, тату, за таку високу оцінку. А те що я краще за всіх на потоці навчаюся, це ти не сприймаєш за прояви розуму.

- Те, що вчишся добре - ознака, що не все ще втрачено, і можна сподіватися, що ти прозрієш, - вже більш миролюбно продовжив, а мати так само спокійно гортає журнал з модними тенденціями одягу, ще б мені таку холоднокровність мати, як у неї.

- Для чого прозрію? Що повинна піти проти себе?

- Яке проти себе. Подякуємо тому хлопцю за допомогу, - перейшов на сухий діловий стиль розмови, - думаю кілька тисяч вирішить наші проблеми.

- Які ще проблеми? - ні, до мене не доходить, можливо я і справді тупа лялька.

- Нам потрібно позбутися, цього неподобства, - скривилася вказуючи на мій браслет, - що подумають про нас шановані люди. А так, відкупимося і той пройдисвіт не буде тобі надокучати.

- Ніхто мені не надокучає, - втомлено повторила протираючи очі, знову він за своє, і де тільки ходить Северин, коли його допомога та підтримка мені так потрібні.

- А що це за вбоге створіння плентається за тобою в університеті? - о, то у татка ще не всі притензії висловлені, а так не давно запевняв мене що допоможе вирішити всі питання.

- Якщо ти про Каракала, то можеш ним зайнятися і заплатити щоб відчепився, дістав уже, - згадавши того пройдисвіта скривилася, - цей точно від грошей не відмовиться, ще та скотина.

- То це не він? - з прищуром спитав.

- Ні, не він. Цей пройдисвіт, просто надокучає непристойними пропозиціями, - навіщо я все це розповідаю, можливо тому що вже немає сил його терпіти.

- А цей, лісник, - акуратно випитує інформацію, як у злочинця, - він з вами навчається?

- Ні, ми з ним у лісі познайомилися, - розповіла, а що я маю робити, все одно дізнається, а так маю шанс знайти свого Барсика, - і після повернення його не зустрічала.

- Значить не об'явився, це добре, - промовив думки вголос, - а значить це ще буде легше.

Постояв біля вікна постукуючи пальцем по підборіддю. Що ж він вже задумав? Мовчу, чекаю вироку.

- Значить так, - через якийсь час батько виринає зі своїх роздумів, - не відступаємо від мого попереднього плану, перебираємося у столицю. Ти, доню, підеш в академію навчатися. Далі від цього лісу, далі від лісника. Він тебе більше не потурбує. А там і достойну партію тобі підберемо.

- А як же трактат "про дітей тільки від істинного"? - не могла цього не спитати.

- Ой, ти геть як маленька, - махнув зневажливо рукою, - віриш у всякі казочки про істинні пари. От ми з твоєю матір'ю одружилися по розрахунку і нівчому собі не відмовляємо, і ніяких "істинних" за все своє життя не зустріли. Твій брат вже облаштувався в академії і тобі допоможе.

Це все правда. Мої батьки одружені з розрахунку для примноження статків. Можливо у тому і причина їхньої холодності, хоча і маю старшого братика, та великої радості я ніколи у сім'ї не бачила. Кожен сам за себе.

Я так і не призналася, що була я не в нашому лісі. Та я і сама так і не розібралася де саме була, але точно далеко звідси. Можливо переїзд наблизить мене до мого Яра, ім'я та приналежність до барсів завбачно промовчала. Що менше татко знає конкретики, то у мене зростають шанси зробити по своєму.

Хай там що він придумав, а я від свого не відступлю. Звичайно, я зробила невдоволене лице, хай думає що обіграв мене.