25.2

На диво, оговталася я швидко, почала міркувати над тим що зі мною сталося. Перший шок від ситуації в якій опинилася минув. І прийшло розуміння, що моє переміщення було не таким вже і простим, як може здатися на перший погляд.

Для початку спробувала закликати свою портальну магію. Старанно повторила всі потрібні дії, не даремно ж стільки часу навчалася. А дзузьки. Ні краплі віддачі та взаємодії, ось жодного тобі відгуку. 

От халепа так халепа. Я знову переконалася у своєму судженні - не просто так перенеслася, і мені точно хтось допоміг і надав чарівним пенделем прискорення. А якщо точніше ті самі, часто згадувані, духи лісу. 

От вже скоро око сіпатися розпочне від їхніх оригінальних жартів та експериментів. А у ролі піддослідних виступаємо - я та мій Барсик.

Можна, звичайно, зараз битися в істериці, звинувачуючи всіх та вся у несправедливості долі, але про це я подумаю наодинці із собою. Не потрібно надавати таку цінну та цікаву інформацію людям, перед ясні очі котрих я так феєрично з'явилася, плюхнувшись своєю дупцею на диван у вітальні. 

Доречі, серед чистої та чепурної вітальні, я у своєму подертому одязі та брудній фізіономії, більше за все. Ну от відчуваю я бруд на обличчі, так і кортить його взяти, ще для кращого ефекту та колоритності картинки, розмазати рукою. Може мало забруднена. 

Он потенційний наречений гидло свою пику скорчив. Що, милий, не подобаюся? Не на стільки красива та доглянута для тебе?

Оооо, то ти ще не знайомий з моїм чудовим характером. Можливо, до нього не дійшли чутки про такий неперевершений скарб, звичайно ж у моїй особі. А що, все може бути, раніше я його не зустрічала, явно не місцевого розливу хлопака. 

Так зараз я всю стервозність свого характеру красномовно продемонструю. Для певності, так би мовити, щоб усе бажання залицятися відпало, просто в корінь і не піднялося. Я не жадібна, та ще й старанна у всіх сферах своєї діяльності.

- Привіт, батьки! Здоровенькі були, гості дорогі! - ще й для вірності вклонилася, блазнюючи перед глядачами. - А що ми тут святкуємо? Та ще й без коханої дочки?

А що свою роль відірваного стерва потрібно виконувати достовірно, а то ще не дай духи лісу, спростую чутки про свій неперевершений характер. У мене мета - максимально налаштувати проти себе потенційного залицяльника, щоб він так накивав п'ятами з нашого дому, навіть не оглядаючись.

- Ліза, доню, що ти таке кажеш? - шипить крізь зуби мій корисливий батечко, напевно боїться, що жирна рибина зісковзне з гачка.

- Правду тату, тільки правду, і нічого крім правди. Я тут займалася спортом, нікого не чіпала. А тут такий банкет. Я ж така голодна, готова проковтнути цілого барана.

На цих словах двозначно підморгнула горе нареченому, ніби натякаючи, хто тут баран. А для певності ще так вискалила зловісну посмішку, щоб не очікував нічого хорошого з моєї сторони.

Скинула з плечей плед, потрібно буде його забрати до своєї кімнати, це зараз єдина річ, що нагадує про мою подорож та мого коханого Барсика. 

Сплеснула по колінах. Потрібно йти до столу та підкоряти своїми чарівними манерами гостей. А то можливо для них мало мого шанобливого звернення до глави сім'ї.

Батько мене поглядом, якби міг, то вже б і спопелив на місці. А що таке? Міг би вже і звикнути, що у нього така норовлива донька.

- Доню, познайомся, це...

- Дай поїсти, тату, - взяла і перебила тата, - ти ж бачиш - я по лісі з ведмедями зайців ганяла. А тепер мені потрібно поповнити запаси своїх сил.

Знаю, що не виховано себе веду. Та і за звичайних умов ніколи собі подібного ставлення не дозволила, але мене гризе образа. Образа на рідних за себе. Я пропала на стільки часу, з'явилася неочікувано перед ними, а вони... 

Жодним чином не відреагували на мене. Ніби я просто з пробіжки, тривалістю в годину, повернулася. Ніби і не зникала нікуди.

Так що отримуйте те що граєте - я вам підіграю. У цю гру можна грати на дві сторони.