23.2

Ця ніч нас поєднала. Ми оголосили свої душі, відкрилися один перед одним. Це було єднання не просто на фізичному рівні, але й на емоційному та підсвідомому рівні. 

Ми наче відчували як невидимі нитки окутують нас, роблячи наш зв'язок все сильніше. Наші звірі і так відчували один одного на відстані, та могли спілкуватися між собою перебуваючи на доволі великій відстані, що є хорошим показником єдності. Та тепер барси почували себе задоволеними - нарешті недалекоглядна людська іпостась дійшла до потрібного та закономірного об'єднання на всіх рівнях.

У душі поселилося відчуття цілісності, заповнення - усі пазли складені, вони віднайшли свої законні місця та зайняли їх поправу. Здавалося ніщо не може затьмарити наші миті щастя.

Саме тому щоб не порушити нашу ідилію, ми не вибиралися з будинку кілька днів. Благо все було нам на користь - їжі та води вистачало, тепло, дровами також запаслися. 

Також відклали на потім практичні заняття. Все що з навчання і зачіпали так це нашу нову знахідку. Доречі, книга виявилася доволі корисна. У ній ми віднайшли багато інформації, що пояснювала деякі незрозумілості з нашими новими надбаннями. І справді, хвороба Лізи, не зовсім-то і хворобою була. 

Такий перебіг набуття можна було постаратися полегшити, але на той момент ми не мали потрібних знань, та і що таїти, були надто далекі до потрібної духовної близькості. Так, якби ми швидше прийняли нас як пару, можна було переступити через такі незручності, як марення та перебування у стані хвороби.

Дико звучить, але читаючи вголос деякі глави книги пробирало інколи тремтіння, адже ми самі і спровокували неконтрольований викид сили. Чому? Так вже тоді відчували непереборну тягу один до одного, нам просто не потрібно було опиратися і все прийняти як данність. 

Але як би там не було, що я, що Ліза дійшли висновку : піди ми на поводу інстинктів - не було б між нами взаєморозуміння, а просте знання що ми піддалися тяжінню та інстинктам - не принесло б нам щастя, це вже точно. Не зародилися б між нами такі сильні почуття, не факт, що і сприймали б свою пару не зовсім і своєю, а так нав'язаною вищими силами, адже по силі наші магії підходять та резонують.

Ми і так були відгородженні від усього світу духами лісу, а зараз ще й власноруч будували свої укріплення, щоб не дозволити нікому паплюжити наше тихе щастя.

Ці кілька днів у обіймах кохання варті тих негараздів, котрі ми пройшли раніше. Надіюсь і надалі продовжимо нашу ідилію, але повертатися до реального життя все ж таки потрібно.

Цього разу, чітко дотримавшись інструкцій, у Лізи вийшли подорожі своїм ментальним тілом. Ця подорож тривала кілька незначних секунд, але для неї це був нереальний прорив. Скільки вибухових емоцій було в її очах, там і радість у перемішав зі смутком, і розгубленість, що так швидко все промайнуло і не встигла насолодитися своєю мандрівкою, і тут же полегшення... 

Упала брила зі спини Лізи, що так нещадно тисла додолу всю її. Тепер вже у її очах світилося розуміння що у нас все неодмінно вийде. 

Ми виберемося з цього лісу.

Хоча... я вже не такий впевнений, що є хорошою ідеєю повернення до реального світу. Як відіб'ється навколишній світ на нас?