19.2

Ліза задумливо покрутила чашку з кавою в руках. Відпила знову...

А я знову ж залип на її вустах. І серце так стукає у грудях, що погрожує її розірвати. Дихання моє почастішало. І спекотно тут стало враз.

Дівочі вуста посмішкою відповіли на погляд мій голодний. Підняв очі, щоб зловити хитрі бісики в її очах. 

Зловила вона мене на цьому спогляданні. А як тут втриматися, якщо її вуста такі спокусливі, що так і закликають їх скуштувати на смак.

- Хочу одну свою теорію перевірити, - з усмішкою продовжила.

Поставила на столик чашку. Стільнула в мене очима, у яких наче вогняні вибухи іскряться. Прикрасила нижню губу, та щоб тебе... 

Якби ти знала, як на мене діють такі провокації. Напевно дочекаюся коли вона піде, щоб не бентежити її своїм провакаційним виглядом. До якого, доречі, вона мене сама ж і довела.

Та де там. Ліза навіть і не планувала залишати мене на самоті. Закутана у теплий плед перемістилася до мене на диван. Та ще сіла впритул, що наші стегна стикалися. А від цих дотиків ще більше розбурхує кров.

- Що за теорії у тебе з'явилися? - сказав, а голосу свого не впізнав, наче застудився, так хрипко він прозвучав, та ще якогось милого, приглушено та майже шепотом.

- Зараз побачиш, тільки ти не сильно нервуйся, та довірся мені...

Я знак згоди кивнув, невідводячи від неї погляду. Що вона задумала?

Та я навіть не сподівався на таке. Ліза різким рухом сідає мені на стегна, я її обіймаю рефлекторно та притягую до себе ближче. Як же мені приємно від такої сміливості дівчинки.

І нарешті вона мене цілує, сама. Невпевнено, ніби питаючи, м'яко та ніжно. Поцілунок триває досить довго, ми ніби впиваємося ніжністю та чарівністю моменту. На деякий час відсторонюється, щоб поглянути у вічі.

- Це і є твоя теорія? - важко дихаючи пошепки питаю, незабуваючи погладжувати її спину.

- Так, тобі сподобалася? - так само важко дихаючи шепоче, і це підбурює мене до наступних дій.

- Пропоную закріпити твою теорію.

Ліза не відразу розуміє, що я маю на увазі, а коли приходить розуміння у її очах я їй не дозволяю надовго залишатися без моїх губ, притягую до себе, та сам уже цілую її.

Спочатку ніжно та поволі, і я збрешу, якщо скажу, що мені легко тримати себе в руках. Потім, не зустрівши опору чи заперечення, а навпаки тільки відповідь, поглиблюю наш поцілунок.

Тепер ми вже не просто цілуємося, ми дихаємо одним подихом, поїдаємо один одного, покусуємо. Це скажений танець губ та язиків, наче наші звірі вирвалися на волю.

І можливо у цьому випадку є певна частина правди. Наші барси уже давно муркочуть разом, або один одному, це вже як на це поглянути.

Прийшов до тями я вже тоді коли цілував дівочі плечі, і намагався її позбавити одягу. Сам уже був з голим торсом. Точніше Ліза зупинила, застогнавши піді мною. І коли тільки встиг її покласти на диван?

- Чекай... У мене зараз... - запнулася на півслові, - я зараз не можу...

- Що ж ти зі мною коїш? - тяжко простогнав впершись лобом у подушку біля її вуха.

- Вибач, - якось винувато простягла, - я не подумала, що завдати тобі цим страждань.

І хотіла втекти, та де там, їй ще вибратися з моєї хватки потрібно. 

- Не так швидко, - зупинив, - я волію продовження експерименту.

- Але ж...

- Досить бігати нам кругами, - та вп'явся знову у її спокусливі вуста, а після наших попередніх поцілунків вони дещо припухли, і ще більше приваблювали до себе.

Не я її спокушав, а вона мене. Так що кішечко - не втечеш. А я обійдуся і поцілунками з обіймами. Мені вони зараз конче необхідні. А все інше у нас ще попереду. Не будемо поспішати, розтягнемо це солодке катування.