18.2

Ми так захопилися своїм навчанням, що не відразу прийшло розуміння - на дворі осінь. І це ще більше наводило на думку - наскільки нам комфортно разом проводити час, будь це навчання, або ж проста біганина лісом.

Так, вже не літо. І найбільш демонстративно цей факт проявлявся змінами у природі, та банально у темперутурі повітря.

Немає того тепла, яскравого сонця, що пестить тіло своїми променями. На деревах з'являються чарівні фарби осені, ніби хтось кожного дня дофарбовує свою картину новими відтінками, щоб вдосконалити свій шедевр. У повітрі ранку все частіше відчувається прохолода, і зовсім не легка, як це буває влітку. Це вже цілком і повністю вступає у свої права осінь.

Напевно, ми ще певний час не звертали б увагу на такий природний плин часу, якби не дощі, що із завидною постійністю зачастили іти, чим спричинили не таке рухливе наше життя зараз.

Такий стан речей навіював думки, і не завжди радісні та позитивні. Тим більше що ми майже весь час мусили перебувати у будинку, та посилити мозковий штурм. А так кортіло побігати у звіриній подобі.

Від самого постійного дощу віяло тугою за теплом, що обов'язково повернеться до нас, але для цього потрібно було пройти весь цикл - від сну до пробудження природи. Зараз не тільки рослини готувалися до свого зимового відпочинку, а й і деякі тварини, тож необхідно враховувати це під час полювання, та і простих прогулянок лісом. Не варто втручатися у справи наших сусідів.

Не рідко вечори проводили біля каміна, споглядаючи та слухаючи мірне потріскування полум'я у ньому. Ми і надалі вирішили не розпорошуватися по будинку.

Використовували одну спальну кімнату. Що дозволяло бути завжди близько до своєї зваби. Милуватися нею під час сну. Обіймати відчуваючи її вабляче тепло. Мірне дихання, та мелодію серцебиття, що йде в унісон з моїм. Також дарувало радість пісня барсів до своєї пари, увісні вони наспівували муркітливу чарівну мелодію, один розпочинав, а другий підхоплював.

Кухню використовували як за прямим призначенням - для приготування їжі, так і для вже звичних романтичних побачень, які у нас траплялися не тільки увечері. Намагався також здивувати мою кішечку сніданками та обідами.

Сподіваюся що твердження - "дівчата люблять, коли для них готує чоловік" - вірне, і знаходжуся на правильному шляху до її серця. Яке вневдовзі завоюю своєю турботою та увагою, аби тільки вона не сприйняла мене як друга, або куди гірше не почала ставитися як до брата.

Простору ж вітальню використовували для навчання. Її ми поділили на три зони. 

Перша - для штудіювання теорії, там був комфортний диван із столом не малих розмірів.

Друга - для медитацій, вона встелена великими м'якими подушками. Адже хтось любитель подрімати під час занять, та я вже з цим змирився, всерівно нічого не діяло на неї.

І третю облаштували з приходом дощів, там ми відточували безпечні закляття. В основному ці закляття базувалися на зосереджені та силі думки.

Звісно можна було б і використати більше кімнат, але вирішили не розпорошуватися з ресурсами. Невідомо на скільки ще часу затягнеться їхнє вимушене перебування у цій глушині. Потрібно розпоряджатися з існуючими ресурсами розумно.

Також своєю увагою ми не обділили терассу. Відкриту частину звільнили від будь-яких меблів. Законсервувши їх у будинку в одній з кімнат, котрі ми не використовували, до наступного року. Благо розміри будинку дозволяли і не таке.

Так от, відкриту частину використовували для бойових заклять. Попередньо поставили захист, як на полігоні. Впринципі це і був наш полігон, та і під накриттям набагато приємніше відточувати бойові прийоми, навіть якщо надворі злива.

А от заскленну терассу Ліза облаштувала під місце відпочинку та пошуку спокою. Не один раз заставав там її сидячою у плетеному великому кріслі, загорнуту в плед та з чашкою кави в руках.

Вона зачаровано вдивлялася у ліс навколо, а я... А я не міг відвести від неї не менш зачарованого погляду.

Дівчина не рідко ловила ці мої споглядання, і тоді у нас зав'язувалися розмови, які торкалися роздумів про життя навколишнє.

Смішно. Я ж ніяк не міг збагнути, чому раніше вона мені не трапилася на шляху? Чому саме зараз? Що такого трапилося, що такий скарб життя перестало приховувати від мене, і нарешті подарувало. За що я безмежно вдячний.