18.1

Яр

Дні пішли за днями. Навчання накінець то зрушило глухого кута, в якому ми були, як виявилося, з моєї ж провини.

Ліза не так як я сприймала інформацію, точніше її потрібно було навчати швидше, ніж навчають дітей у котрих тільки прокинулася сила. Звичайно розумів, що база знань, хоча і не дуже вражаючих обсягів, та все ж таки, у неї міститься.

Тому після нашої прогулянки барсами, на якій ми добряче побачилися, наче малі кошеня, вирішив змінити методику навчання. Переглянути розклад наших занять було правильним рішенням.

Тепер у нас було по плану зранку теорія. По обіді практика з пробіжкою в подобі звіра. Перед вечерею медитації, що не рідко закінчувалися мірним посопуванням під боком однієї невгамовної кішечки. Щоб я не робив, як тільки не намагався, але медитації ну ніяк не проходили за планом. Так що в якийсь момент вирішив не акцентувати свою увагу на витівках малої пустинки. І о диво! Як тільки пустив усе на самоплив, як і з медитаціями все стало на свої місця.

Тепер і з цим не було проблем. А то, кілька разів прийшлося нести на руках сплячу дівчину та вкладати спати одягненою. Роздягнути, ясна річ, кортіло до поколювання в пальцях, але я себе стримував як міг. Адже не факт, що роздягнувши стримався б і розбудивши дівчину не пішов далі, не важливо чи готова до подібних моїх дій була б вона.

Це була більше пересторога, щоб вгамувати мій розбурханий уявою стан. Чи варто говорити, що після таких вагань, що ж робити, майже годину проводив у прохолодному душі, вгамовуючи у собі чоловіка.

Можливо варто було і спробувати, та не корити кожного разу себе за свої барвисті та далеко не цнотливі бажання і думки. Але все ж таки зупиняв себе постійно. Тим більше ми тільки закріпили наші вже давно набуті здібності та сили, а попереду приборкання набутих талантів, котрі пробудилися у нас після набуття браслетів парного зв'язку. Ось тут я вже міг і помилитися, адже подібних знань у мене було не так і багато, щоб повністю контролювати перебіг наших навчань та тренувань.

Про спробу організації романтичного побачення краще було б не згадувати, але спогади так і виринають, варто тільки спіймати її замріяний погляд. Ще ніколи не почувався таким незграбним з дівчиною, ніби вперше на побачення запросив, чесне слово. Можна здогадатися, що Ліза подумала, що так і було.

Хоча раніше я не особливо і старався та заморочувався з подібними затіями. Просто не було потреби. Самі приходили, подекуди самі ж і організовували побачення. Напевно таким чином бажали справити на мене враження, але мені до всього було байдуже. Хочуть побачення перед зрозумілим та логічним продовженням вечора - так будьте ласкаві, я не проти, і від мене не вимагалося особливих зусиль докладати. Все виходило саме собою.

Тільки у випадку з моєю дівчинкою все не так як зазвичай. Навіть останнє моє захоплення лисичкою, котре вважав чи не найсильнішим, не йде ні в якому порівнянні з нинішніми відчуттями. Хоча тоді від мене також вимагалося докласти певні зусилля та старання, щоб справити враження, не йшла вона сама до мене в обійми.

І можу їй подякувати, за той урок життя. Не все що ти хочеш - можна отримати, дещо тобі не під силу, і потрібно мати стійкість, щоб сприйняти все спокійно, хоч і результат тебе невлаштовує.

Тепер же розумію, що все тільки на краще. Мене переповнює від барвистості почуттів та емоцій, що виникають поряд з Лізою. Такого ні з ким раніше не траплялося. І від імпульсивних необдуманих вчинків рятують мене, хіба що наші навчання магії та бойових мистецтв.

Бути наставником вимагає великих зусиль та концентрації. Особливо хочеться бачити захоплення у її темних великих очах, в яких інколи так і скачуть вогники задирикуватими бісенятами. В такі моменти я ледве себе стримую, щоб залишатися серйозним та зосередженим вчителем.

А не кинутися на неї голодним та спраглим за коханням та ласкою хлопцем, що просто божеволіє, ловлячи поглядом рухи дівчини, які підкреслюють її котячу грацію, що ще більше розбурхає уяву. Яка вона буде поглинута пристрастю у моїх обіймах...

А я впевнений, що це буде. І надіюсь у близькому майбутньому. Я ж бачу її погляди з під опущених вій спрямовані на мене, коли вона впевнена, що я цього не бачу та непомічаю.