17.2

Романтична вечеря мала бути по плану. Принаймні я на неї розраховувала. І вона справді відбулася, але дещо дивним чином.

Звичайно без свічок, адже вони були провсяк випадок, коли будуть неполадки з наявністю електрики, мало що погода погана, сонця мало буде для сонячних батарей. Розумію, виправдання так собі, але я себе тішила такими висновками.

Без вина, хоча я б не відмовилася від одного келиха хорошого напою. Розумію що тут навряд чи є великий бар, якщо і запропонує мені, то це буде не той напій до якого я звикла у будинку батьків. Також думаю, після мого недавньої слабкості Барсик не захоче резикувати, та дозволяти вживати алкоголь. Все ж таки він зараз взяв відповідальність за мою безпеку, що безмежно мене тішить та гріє душу.

Яр, також був дещо дивним. Невпевненим у деяких своїх діях, що входило у резонанс з його постійно зібраним станом, коли він завжди знає як діяти, навіть у надзвичайно складних життєвих обставинах.

За цей недовгий період, що ми знайомі, встигла впевнитися у його силі духу, рішучості дій та розумі. Такого як він важко вибити з колії, або чимось збентежити. У мене закралося враження, що йому не вистачає досвіду в організації подібного заходу.

Цілуючись відзначила, що він доволі добре цілується, і на вигляд веде себе цілком розкуто та впевнено зі мною. Отже досвіду з дівчатами йому вистачає. Та і дивно було б якби такий симпатичний хлопець не мав подібного досвіду.

Тоді робимо висновок - він вкрай рідко організовував романтичні побачення, якщо взагалі обходився без них. Все можливо, з його зовнішністю дівчата могли і без особливих старань з його боку падати у його обійми, якщо і самі не шукали методи щоб ним заволодіти, і такі хижачки існують. Знаю - бачила неодноразово таке чудо, так що не здивуюся подібним витівкам.

Так от, вечерю приготували завчасно. Тепер доки я приводила себе в порядок, Барсик напевно вирішив мене здивувати, і нашвидкуруч сервірував стіл. За цим заняттям його і застала спустившись у вітальню.

Бідолаха не очівав, що я так швидко впораюся, ледве тарілку не впустив. Добре що у нас хороша реакція - зловив.

- Ти вже? Так швидко, - збентежився, та запинаючись почав метушитися, - а я тут вечерю організовую... Майже все готово... Ти сідай, я швидко все принесу... Допомогати не потрібно, я все сам...

Після свого сумбурного монологу вирушив на кухню спідкнувшись. Мені на якусь мить стало його шкода. А поглянувши на його обличчя вирішила промовчати і не коментувати нічого. Хоча зазвичай непромтвчала б.

Це обличчя потрібно було бачити. На ньому відобразився цілий спектр емоцій, від розгубленості та збентеження, до якогось незрозумілого розчарування і ще чогось що не змогла розпізнати.

Вирішила не нагнітати обстановку, та розслабилася і зробила вигляд що все гаразд. Знаєте, подіяло, Яр видихнувши полегшено, далі взявся доглядати за мною, і перша напруга та незручність минули.

Вечір був доволі милим. Ми багато говорили, як кажуть ні про що, жартували, згадували кумедні історії пробудження свого дару. І все б нічого, але про себе ніхто з нас по суті нічого і не розповідав.

Цей факт дещо насторожував, і пригнічував. Я не могла не могла зрозуміти чому ми так приховуємо ким є у звичайному житті.

Зі свого боку не хотілося здатися розбещеним дівчиськом багатеньких батьків. Саме так мене часто характеризували нові знайомі, в дечому сама ж і винна. А Яр дивився на мене по особливому, з певним трепетом та обожнюванням, чи що. І певна річ втрачати таке ставлення хлопця до себе не хотілося.

Що ж приховує Яр? Якщо свій не високий статус у суспільстві, то це нічого. Я готова бути з ним і у цьому лісі, аби тільки й надалі він ставився до мене на рівних, а не як доповнення.

Також хочу постійно бачити, той несамовитий блиск його блакитних очей, що під час поцілунків зі мною стають як грозові хмари перед великою бурею. Ловлячи його погляди в такі моменти готова сама стати тією несамовитою стихією, що поглинає все на своєму шляху.

Мене особливо тішить, що так впливаю на нього. Напевно це і є те кляте почуття, котрому стільки наспівано пісень та віршів. Почуття, що наповнює душу щастям та підносить до небес...

Я закохалася у свого Барсика. Так, закохалася як мале дівчисько. По іншому не знаю як пояснити, ті метелики, що рухаються у мене по всьому тілу. І готова ловити кожне сказане ним слова, яка б це не була нісенітниця.