16.2

Медитації, медитації та знову медитації. Та хай йому грець! Скільки можна так знущатися з мене? Я ледве перший день витримала.

Якби не вивчення теоретичних положень про структурні потоки магії, всепоглинаючу сутність всесвітнього переплетення ниток сили... Та ще всяку всячину, якою мене вганяв у сон Ярослав батькович, то я можливо була б більш терпляча та адекватна.

Ось уже на повне його ім'я перейшла, а нема чого робити із себе строгого педагога. Та у мене за все життя не було таких вимогливих вчителів, а я їх мала багатенько, з моїм то ангельським характером. Ох і потрепала нерви людям, не задоволені були тим що погодилися на посаду, навіть з потрійним гонораром. Ще й доплату вкінці отримували, щоб язика не розпускали, інакше б до нас більше ніхто і не прийшов, навіть на вп'ятеро збільшений гонорар.

Ніколи не розуміла своїх батьків. Хіба ж так важко було відправити до загального потоку на навчання? У звичайну школу ми з братом ходити ходили, і на тому все. Всі дисципліни що не стосувалися загального розвитку нам викладали вдома, спеціально найняті люди.

Як на мене, краще б відправили нас у ліцей. Це була моя божевільна мрія - вирватися з-під опіки батьків. А у ліцеї потрібно було проживати в гуртожитку, яка краса і нездійсненна моя фантастична мрія.

Правда у брата вийшло - поступив до академії, та накивав п'ятами з батьківського дому. Щасливий, мені не дозволили витворити подібний маневр. Батьки мали час для підготовки аж цілий рік.

Так що вступила я до місцевого університету, та була під постійним контролем батьків. Звичайно, зі вступом до вищого навчального закладу освіти у мене збільшився круг спілкування, та і дихати стало легше. Все ж таки не все батьки могли контролювати. Що дуже радувало душу.

- Ліза, будь ласка будь уважніша, - увірвався лагідний голос з нотками невдоволення у мої роздуми про буденність мого попереднього життя, цей етап мого шляху значно цікавіший та непередбачуваніший.

- Я уважно тебе слухаю, - награно обурилася, я ж дівчина, маю право, хоча б на деякі капризи.

- Тоді повтори останні мої слова, - склавши руки на грудях та відкинувшись на спинку дивана, вимогливо дивився на мене та чекав відповіді Яр, - ну ж бо, я з нетерпінням чекаю.

- Еееее....

- Я так і думав, - перебив мою змістовну відповідь сплеснувши долонями по колінах, - просто цікаво, коли ти мене перестала слухати цього разу? Ти неймовірно не зібрана сьогодні.

- Можливо, ми перейдемо до практики, - невпевнено поцікавилася у свого мучителя, та зробила наймиліший вираз обличчя і благальні очі.

- Ти цілковито позбавлена концентрації, неуважна, літаєш десь у хмарах і не сприймаєш моїх настанов, - перечисляв усі мої прогалини роздратований Барсик, - про яку практику може іти мова? Ти навіть жодну медитацію сьогодні не змогла спокійно висидіти.

- Подумаєш мурликнула... - буркнула собі під ніс, але він все почув.

- Мурликнула? О всі духи лісу дайте мені терпіння! - театрально підняв очі та руки до гори, - Та ти промурликала цілих три пісні підряд.

- То ти рахував? - не змогла приховати свого спантеличення від його визначення, - А чому тоді відразу не припинив?

- Чекав, що ти сама зупинишся, та дав тобі можливість уникнути непорозумінь. Але коли ти вже розпочинала не мурликати, а відверто няравчати... моє терпіння лопнуло.

З кожним його словом я все більше покривалася рум'янцем сорому. Адже він правий, якщо перші дві пісні я мурликала собі під ніс, і вони були спокійні, то з кожною новою композицією, як ритмічність так і гучність збільшувалася.

От трясця, так зганьбитися. А я ж обіцяла бути старанною ученицею. І головне ж прекрасно розумію, що Яр правий у свому обурення, та виговір виніс за діло, але всеодно образливо.

- Я не можу постійно сидіти на одному місці, - пробурмотіла опустивши голову, дещо по дитячому, але мусила виправдати свою дурнувату поведінку.

- Ох, гаразд, - втомлено провів руками по обличчю та волоссю, розкуйовдивши свою світлу шевелюру, яка і до того була в безладі, - підемо побігаємо барсами, інакше у мене скипить мозок. Покажу пару трюків у свіриній іпостасі, дуже допомагають у подібних спарингах.

Встав і подав мені руку. Я ж не зволікала ні секунди, вхопилася в неї мертвою хваткою, бо ще чого передумає і знову всадить на чергову спробу медитації. Та трішки не розрахувала свого прискорення при піднятті, і врізалася у його тверді гарячі груди. Яр нерозгубився та спіймав мене в обійми, та притиснув ще сильніше до себе.

Ох, давно такого не було між нами. Очі в очі, важке гаряче дихання. Повітря навколо наче наелекризоване, а в очах танцюють вогники. Він ледь опустив голову до мене, та дивиться на мої губи, які так і поколює від усвідомлення, що буде далі. Я інстинктивно облизали свої вуста і потягнулася до нього.

Поцілунок не забарився. Ми на деякий час випали з реальності. Не було того шаленства як минулого разу, тільки вогонь бажання та безмежна ніжність. Це поглинало, та наповнювало чимось незвіданим та чудовим теплом груди.

Нас наче пробивало струмом від кожного доторку до оголених частин тіла. Руки жили своїм життям, і робили що їм заманеться.

Зупинитися вдалося тоді коли я відчула під собою м'яку поверхню, а на собі важкість тіла Яра. В якийсь момент він також ніби відчув мою заминку. І тільки опустив голову у моє волосся біля шиї важко дихаючи.

- Давай все ж таки, побігаємо, інакше я за себе не відповідаю, - хрипко прошепотів на вухо, та піднявся потягнувши мене за собою.