9.2

Доки чекала випила чашку чаю. Смачний та ароматний, і гарно зігріває. Згорнулася клубочком на м'якому дивані. Куталася в халат та теплий плед, дбайливо залишений хлопцем.

Все ж таки, потрібно було переодягнутися відразу, як тільки Яр пішов. І тепліше було б, та і комфортніше це вже точно. А зараз якось незручно, він з хвилини на хвилину має повернутися. Якщо розпочну роздягатися, то може цікаву картинку застати.

Організовувати неоднозначну ситуацію не хочеться, ще де не правильно зрозуміє мене. Прийме за дівчину легко доступну, яка віддасться ледь пальчиком помани. А що, він же мене не знає, яка я є. Різне подумати може, та і зрозуміти не вірно те що побачить.

Такий варіант точно не про мене. Я дівчина - горда, та знаю собі ціну. Ніколи не принижувалася ні перед ким, особливо не пропонувала себою скористатися, задля "взаємного задоволення", та не погоджувалася на подібні пропозиції.

От і зараз не збираюся поступатися своїми принципами та баченням цього світу. Можливо дещо застаріле, та перебільшено ідеалізоване. Але це мої переконання і я їх дотримуюся.

Мені хочеться бачити, що я справді дорога та потрібна хлопцеві. Відчувати турботу та кохання, повагу до себе зі сторони партнера. А не бути як тимчасова іграшка, якою користуються за відсутністю інших варіантів. Я свою гідність не на смітнику знайшла. І топтатися по ній не дозволю.

Признаюся, з моїм характером та ставленням до життя - було важко влитися у наше розбещене кодло, так званої, "місцевої еліти". Враховуючи, що вони між собою, як виявилося пізніше, вже "перезустрічалися" всі, та спробували багато заборонених утіх.

Одна я - недоторка, залишилася серед них. І то так вийшло через те що ми сім'єю не так давно переїхали в місто. А компанія прийняла мене радо, адже мої батьки не з простих пересічних, от і вирішили мати хороші зв'язки... А я, наївна дурепа, сприйняла за справжню дружбу лицемірство деяких представників нашої компанії. Зараз же з ними спілкувалася, чисто понакатаній схемі поведінки з ними.

Я в той час була закоханою по вуха дівчиною у свого хлопця. Мені діла не було до їхніх походеньок. Та і чому я маю когось засуджувати? Як кажуть: "Як постелишся - так і спати будеш". Вони свій вибір самі роблять, дорослі люди зі своїми головами на плечах, от хай самі про себе і думають.

Все змінилося коли почала моя сила бунтувати. Прокинувся мій звір - дуже сильна кішка барс. У своєму місті ми були чи не єдиним сімейством де обидві дитини барси, та дуже сильні магічно, мій старший брат також барс.

Мій тодішній коханий не витримав такого удару по гордості. Ще б пак, якесь дівчисько врази сильніше за нього, хоча у розмірах і менша. Я на першому ж спарингу перемогла його без особливих труднощів. Цього то він мені і непробачив. Кинув. Розбив серце, я потім по шматках себе збирала...

От тоді то я і побачила всю гниль, що була навколо. Бридко стало від визнання своєї сліпоти та наївності. Поступово до мене доходили не надто приємні розповіді. І правда виявилася надто болючою, щоб залишатися такою ж - ніжною та відкритою особою. Відтоді я для всіх - "ще те стерво".

Як же важко виборювати, майже кожного дня своє місце, та відбиватися від настирливої непотрібної уваги. Про непристойні пропозиції взагалі мовчу. Чого вартий клятий Каракал, свинота рідкісна, хоча і з сімейства котячих...

Згадала про брата. Засумувала ще сильніше. Коли я його востаннє бачила? І чому я не поїхала до нього?

Він вчився в академії, і мав приїхати до нас на час канікул. А я перенеслася невідомо куди. І коли я побачу його? А можливо і справді мені краще буде в академії?

Все. Вирішила.

Щойно повернуся додому, погоджуюся на переїзд. Так буде краще. І заразом позбудуся набридливого Каракала і не тільки його.

Мені вже давно варто було змінити своє середовище спілкування. А то не далеко час і ще сама стану як ті ж розбещені вседозволеністю "друзі". Так саме в лапках "друзі", сумніваюся що хтось бив на ґвалт, коли я зникла. Більше за все вирішили, що усамітнилася з кимось десь у кущиках.

Ех, і куди мої очі дивилися? Навіщо трималася поряд з такими людьми? Знала ж що і ця вилазка на природу - нічого доброго для мене не обіцяє. А всерівно пішла. І що зі мною не так...

Напевно рій думок і далі працював би бджілками-трудівничками, та висушував моє сумління докорами... Але повернувся мій Барс.

Який же він красень... Я ледь слиною не захлинулася від мальовничої картинки, що постала переді мною. Навіть рукою губу обтерла. Мало що, а може вже весь плед з диваном обляпала слиною.

Ну навіщо ж так знущатися з бідної дівочої психіки?

Він був тільки у спортивних штанях, і витирав рушком своє мокре після ванни волосся. На його вологому від води торсі так і залипла.

Все, мене потрібно відкачувати.

А Яру хоть би хни. Спокійно собі рухається по кухні. Залишив рушник на плечах лежати. Почав діставати собі щось з верхньої полиці. Грає м'язами, ніби навмисне це робить.

Красується переді мною. Показує - дивись, он який я є, бери доки у твоєму повному розпорядженні, і ніяких конкуренток поряд немає.

Це вже явно моя хвора фантазія почала працювати не в ту сторону. Але як він себе мені підносить, з кращих сторін однозначно показує. А подивитися є на що...

А я... А що я?

Щелепу свою на підлозі відшукати не можу. Так вирячила баньки та рота роздзявила, пожираю поглядом демонстрацію зухвалу.

Ох бідні мої таргани - лапками догори полягали, і тільки кінцівками хвицяють нервово...