9.1

Ліза

Як же мені соромно. І що це на мене найшло? Ніяк якесь помутніння розуму найшло, інакше і назвати неможливо.

Лежачи у гарячій воді відчувала як холод виходив з тіла, пронизуючи наче голками зігріваючи. Все ж таки змерзла я ґрунтовно. Аби ще простуди не зловити, а то весело буде.

Ще якийсь час полежавши у ванній, вирішила що час вибралася. Адже вода розпочала остигати, та й не буду ж весь час ховатися від Барса. Всі звірі лісу, ми ж все ж дорослі люди, якось розберемося. Головне не зациклюватися на скоєному.

А ванна то облаштована по останніх віяннях. Непогано так лісникам живеться. Чи це таке щастя випало моєму Барсу? Та хто їх там знає. Можливо він лісник в якомусь надцятому поколінні, так би мовити це в них родинний спадок, от і розжилися будиночком гарненьким. І ремонтик робився не так і давно, може взагалі новенький дім поставили нещодавно. І хто їх зрозуміє, дрімучий ліс.

Сама ж себе почала сміятися - "дрімучий ліс" у віковому лісі. Ха-ха, було б смішно, якби не хотілося плакати інколи від власного безсилля.

Зараз у цьому притулку можна хоча б відчути себе людиною. Он каналізацію навіть в будинку зробили. І вода гаряча є, добре він влаштувався з технічної точки зору, все передбачено хоч і в лісі.

Доки я ніжилася у гарячій ванній он і для Барса водичка нагрілася, все ж потрібно враховувати що не у місті. І дещо економніше відноситися до наданих ресурсів цивілізації.

Ого як проживання в нетрях на мене вплинуло. Раніше ніколи не задумувалася користуючись наданими благами. Все сприймала як саме собою зрозуміле та звичне. А тут на власному досвіді переконалася, що не знаєш як життя може повернутися, інколи і не зовсім приємною стороною. І щоб не сталося, потрібно брати себе в руки та ставати на ноги, і робити все можливе для свого виживання.

Таке життя - якщо не ти попіклуєшся про себе, то більше і ніхто. Не існує няньок, які будуть бігати за тобою та підстиляти матрацик коли падаєш, чи годувати з ложечки все розжувавши, а тобі тільки проковтнути залишається...

Ні, так не буває. А хто ще невідлучився від "маминої груді", будучи давно дорослими, самі ж собі і риють перепони до успіху. Якщо людина достатньо доросла, щоб творити дурощі - то вона і достатньо доросла, щоб нести відповідальність за скоєне. Це негласне правило життя. А ті що кричать про таку несправедливість, хай задумаються - а можливо все ж це правильно нести відповідальність за себе?

За цей короткий час що я провела поряд з Яром, можу сказати з впевненістю, що хлопець здатен приймати важливі рішення та нести відповідальність. І вразі потреби підставить своє плече підтримки, запобігши болючому падінню. Тут звичайно також є свої нюанси, якщо він буде у потрібний час у потрібному місці, що є немало важливим.

Щось я розвела цілі теорії філософії. Тааакс, оце мене понесло. Я то люблю думати та обговорювати високі матерії та ще багато в такому роді. Але потрібно ворушитися, там Барс також після походу під дощем. Він то мені поступився місцем, ще й чай обіцяв заварити, а я така безсовісна, мало не заснула за своїми роздумами.

Швидко закуталася у великий махровий халат. На ноги взула, великуваті за розміром, але все ж теплі капці. Та вирушила на кухню до Яра. Добре, що я по дорозі у ванну встигла запримітити її розташування.

На кухні Барс досить вправно господарював. Ароматний чай парувавав у заварнику, на запах фруктовий. На тарілці вже приготовлені бутерброди, я до цього і не замислювалася наскільки голодна. А на плиті доварюється каша. Непогано.

Апхххх... Ой, я напевно все ж таки простила.

- Будь здорова, трошки зігрілася? - обернувся на мій чих Барс, я згідно кивнула у відповідь. Він скептично пройшовся по мені поглядом та додав, - Я знайшов для тебе одяг, він може бути дещо великуватий, але це вже краще ніж твій мокрий.

Я від збентеження зашарілася. Так одягу в мене не багато, і той що є далекий від бажаного. Тож пішла до вказаного дивану розглядати виділений мені асортимент.

- Це жіночий одяг?

Цей факт мене вколов голкою ревнощів, у нього хтось є? Вони тут жили разом? Ревнощі - це так неприємно, боляче розуміти, що у хлопця який тобі подобається можуть уже бути стосунки.

- Так, це моєї мами, - помітив моє здивування, але сказані ним слова заспокоїли мій внутрішній буревій розчарування, - вона дещо більша тебе, так що... Так не твій розмір.

Констатував факт, коли поглянув як я прикладаю до себе мішкувату кофту. Я вирішила його заспокоїти.

- Ця річ і має бути такою великою, я таке і раніше носила. І ти правий це набагато краще ніж мої зношені та місцями подерті речі.

Якийсь час між нами повисла незручна мовчанка. Першим відмер Яр.

- Сідай, вже все готово, - побачивши, що я вагаюся і хочу щось спитати, сам здогадався про що, - я зараз у ванну, якщо хочеш можеш сама їсти, я не ображуся.

- Я зачекаю, - видихнула.

- Тоді хоча б чай попипий, - зам'явся на порозі, - я швидко.

Задумливим поглядом провела його. І що з нами коїться, чому нам ніяково стає інколи? Раніше такого не траплялося. Ну майже не траплялося.