БІЛЯ РІЧКИ

Потягуючись та зіваючи у повну пащу, я вийшов із шатра. Було тихо, але невелике відлуння доносило до вух звуки сокири з тієї сторони річки та поодинокі крики вояків. Річка нечутно котила свої холодні темні води повз наш бівак, а на тому боці теж з'явилося багато шатрів і швендяють озброєні люди в обладунках та шоломах. Я подивився на наш табір. Хтось уже прокинувся, хтось ще бачить останні картинки солодких снів, але казани вже киплять, рівними колонами здіймається дим від багать і скоро буде готовий сніданок.

Прискакали дозорні і злізли з коней, їм назустріч вийшов командир, про щось розмовляють. Але тривоги в їх рухах та голосах нема. Досить спостерігати за тим, що бачив аж занадто багато разів, потрібно трохи розім’ятися і піти за свій шатер махати мечем. Хай там що завгодно трапиться, а п'ятсот разів змахнути мечем я повинен. Це нас так тренував наш капітан у польових умовах. І оскільки спеціальних пристосувань для нанесення ударів чи ухиляння тут не було, то залишалися ось такі прості вправи. Нанесення прямих та косих ударів, ударів знизу. По сто разів кожен напрямок, у сумі п'ятсот.

Коли розбудуємо нашу фортецю, обов'язково зроблю місце для тренувань, — думав я розтягуючи м'язи та нахиляючись у різні сторони. Ось там буде все, що і в королівському таборі підготовки вояків. Однак у розташуванні головного гарнізону ми вже вкопали багато стовпів, на яких зараз тренуються з мечем та списом. І списи наші ковалі почали робити не такими, як прийнято, а схожими на вістря меча. Ними ми вчимо не тільки колоти, але й рубати.

Ну ось, розігрівся. Тепер можна братися і за силові вправи. Головне дихати! Я хекав, про себе рахуючи і вже наближався до фінішу. Удар від лівої ноги вгору, крутнув лезо меча по дузі, удар від правої ноги вгору і наостанок горизонтальний удар по уявному супротивнику, який підбіг ззаду. Мало не зачепив кінчиком меча Крістофа, який нечутно підійшов ззаду. Видихнув. Трохи змокрів із цими вправами.

— Ви щось хотіли, капітане?

Він уже звик, що я його так кличу.

— Готовий ваш сніданок, мілорде.

— Я ж казав, що мені з загального котла!

— Так, ваш сніданок нічим не відрізняється від сніданку інших вояків.

— А-а. Ну тоді пробачте. Зіллете мені води на шию? Потрібно під пахвами помити.

— Зараз скажу, щоб зачерпнули.

Біля мого шатра розклали столик для походів. Останній витвір нашого теслі. Складається і розкладається швидко і не заважає ніжками, які стирчать під час транспортування, як у звичайного стола. Все компактно і зручно. Щоб не було нудно на самоті, покликав Крістофа, щоб і він поснідав разом зі мною. Сидимо вдвох, дивимось на річку та табір на тому боці, в них більше шатрів і вояків. Але ми це вже обговорювали, нас це не лякає.

Ми балакаємо про те, що якби ми чекали оголошення про напад, то втратили б людей і довелося б воювати на власній території. Розвідка виграє сутички, і тому я призначу нагороду нашим розвідникам за вчасне попередження. Але це вже згодом, коли закінчиться протистояння. А зараз другий етап нашої операції.

Вірити і далі нашим сусідам — це не мати жодної клепки в голові. Нам буде потрібно і зі своєї сторони будувати якийсь хоча б тимчасовий форт. Як на тому боці. Тому зараз уже везуть сюди деревину, і тесля з своїми помічниками скоро розгорне тут діяльність. Огорожа, дозорна вишка і капітально облаштовані шатри. З канавками навкруг них від підтоплення дощем, із топчанами і таке інше.

Вже закупили і посуд, і казанки, і все, що може знадобитися для життя тут. Домовились і про постачання, і про сигнал у разі несподіваного нападу. Своєчасне сповіщення, як це видно з учорашніх подій, зберігає великі кошти. Отже, потрібно налагодити систему сигнальних веж як у бік кордону, так і звідсіля, бо інколи й розвідка не допомагає. Однак я все ще розмірковую про дозорні вежі та їхню ефективність, обговорюючи це з командиром мого персонального загону.

Порадившись, ми вирішили, що це нас пограбує, тим більше що звичайна диверсійна група та влучний постріл можуть перервати ланцюжок, яким передається сигнал про загрозу. Ми ж не зможемо при кожній вежі тримати загін вояків. Та й чи не засне дозорний, якщо йому стане нудно? Залишається більше вірити розвідникам та уважно дослухатися до чуток.

Коли сонце піднялося досить високо і показувало десь дев'яту годину, нарешті з тієї сторони приїхав кінний вісник. І навіщо кінний? Щоб просто перетнути міст, можна було й пішки триста кроків зробити! Він повідомив, що мене викликає на розмову командир об'єднаних загонів граф Вільям Дофор. Я посміхнувся. Після військових сутичок між графом Раулем Брієнном та бароном, який був васалом іншого графа, герцог Фонтель розлютився на Брієнна і поставив головним Дофора.

— Якщо високоповажний граф хоче зі мною побалакати, то він може сам прийти до мене. Бо це йому хочеться зі мною зустрітися, а мені нема в тому потреби. Якщо ж він боїться мене, то це тільки каже про те, що він судить про мене по собі, тобто має підступну натуру і повну відсутність поваги до лицарських законів. Отже, він планує захопити мене, і тому я однозначно не поїду до нього. Та й з якого дива один граф наказує іншому приїхати? У крайньому разі я погоджусь на зустріч от просто тут, на мосту. Тож передайте мої найкращі вітання Вільяму Дофору, — заявив я парламентеру і, розвернувшись, пішов до себе.

Крістоф та Дорн були весь час поруч і тому теж чули мою відповідь.

— Дофор розлютиться на ваші слова, — повідомив капітан те, що я й так знав.

— То хай викличе мене на поєдинок.

— Скоріше вони зараз нападуть.

— Якщо він гордовитий, наче півень, то ми зараз обскубемо йому хвоста. Дорн! Накажіть стежити за тією стороною, і як вони заворушаться, нехай заряджають спрінгал і три сильні арбалети із залізним луком сюди! Ага, і накажіть принести сюди столик, чай та кілька табуретів. Мій намет занадто далеко, і я не так сильно поважаю сам себе, щоб ганяти посильного раз у раз аж від шатра.