ВАСАЛИ ГЕРЦОГА

Мій таємний загін вдосконалив методи своєї роботи та скритність, а це дуже потрібно диверсійному загону. Під час заметілі переправили через річку дві коняки з клеймами графа Брієнна. Перечекали в лісі і напали на караван його васального барона. Перебили людей і, покинувши місце бою, перебралися на територію графа і там вибили до ноги роз'їзд графа стрілами, які забрали в охоронців каравану.

Знову повернулися до баронства, залишивши гарні сліди, і кинули коней неподалік місця першого бою. Потім зникли, зробивши гак по натоптаній дорозі і вийшовши до річки в тихому місці, де на нашому боці чекали човни. І це не єдина вдала вилазка на той бік річки.

А ще і проповіді нашого отця-спіратора та чутки, які розповсюджували навмисно на тій стороні річки, похитнули єдність і згуртованість васалів герцога. Ми маємо кілька людей, які тепер працюють у наших вороже налаштованих співвітчизників. Один навіть добився особливої подяки від ще одного графа, який є васалом Фонтеля. Ще б пак: усі наші шпигуни, дякуючи Ліз, вміють читати та писати — найняти таких людей кожен схоче.

А ми продовжуємо тренуватися самі і тренувати тих, хто вже служить у війську на кордоні. І навіть Герді почали показувати прийоми з ножем, бо з мечем їй зарано. Я спеціально зібрав хлопців свого загону і попередив, щоб ніхто не сміявся та не кепкував із дівчини, бо пропаде в неї бажання вчитися. Мене запевнили, що хоч вона і виглядає смішно, але реготати не будуть.

Ліз невдовзі після мого візиту до церкви підійшла до мене, щоб подякувати за захист. Виявляється, що коли вона була у Вуринсвілі, до неї підходив отой Гарнер і навколішки попросив пробачити йому наклеп та чутки — і те бачили люди. Отже, не зовсім той хлопець пропащий.

— І що ти йому відповіла? Що знову пропонуєш зустрічатися? — спитав я, примружившись, щоб вона не побачила моїх дійсних думок.

— Ні-і! — засміялася вона. — Мені вже інший подобається!

У мене тьохнуло в грудях. Хто ж це може бути? Начебто нікого біля неї не помічав — ну, щоб обіймав чи на вушко щось шепотів.

— Сказала, що давно йому пробачила, і отець-спіратор пропонував мені приходити в церкву хоча б на великі свята. Він мені сказав, що навіть присвятив моєму випадку особливу проповідь. Он яка я знаменитість! — засміялася вона і, крутнувшись так, що спідниця закрутилася навкруг ніг, пішла у своїх справах, один раз озирнувшись із усмішкою.

Які ж у неї губи соковиті! Так би й присмоктався! Ой, пробі! Збудився! Ну куди це годиться?! Я набурмосив брови і подивився кудись убік, щоб не бачити, як вона стегнами хитає. А посмішку зігнати з губ так і не зміг. Чаклунка, справжня чаклунка і відьма! Але ж яка гарна! І я не знаю, що мені більше подобається — її обличчя, фігура чи розум? Мабуть, усе в комплекті!

Того дня ми вперше прогрівали печі в лазнях, поступово додаючи жару для їхнього гартування, наче обпалювали сирі горщики у печі гончаря. Завтра вже можна буде помитися як слід, а то постійно, як у війську, обтираєшся вологою ганчіркою. Настогидло! Хочеться відчути розслабленість та гарячу воду навкруги, сидячи в бадді.

Що цікаво, після лазні настрій сам підвищується, забуваються негаразди, і всі люди наче рідні. А у фортецях гарнізонів уже кілька тижнів миються саме так, бо там почали будувати лазні в першу чергу. Боротьба зі шкідниками триває, але мої бійці вже не чухаються наче навіжені. І за це теж велика подяка Лізелоті.

Як же мені пощастило зустріти її! А початок нашого знайомства був досить драматичним. Але так уже воно чомусь виходить: якщо спочатку мало не до бійки, то пізніше — найкращі друзі. З Крістофом і хлопцями он теж побився, а тепер більш надійних людей не знайти.

Однак, займаючись дрібницями, я час не марнував і готувався до нападу на нас. Нас відділяє річка, отже, у першу чергу потрібно зруйнувати обидва мости. Може, тоді герцог почне будувати отого "золотого" моста, про якого ми розмовляли з візником? Яким чином зруйнувати, коли там варта? На думку приходить тільки вогонь. Потрібно, щоб спалахнуло в багатьох частинах, а краще — щоб увесь міст був охоплений полум'ям.

Дьоготь, живиця та каніфоль, поєднані з сіркою та негашеним вапном. У нас усе це є — дякуючи першому барону, який зрадив мене. А також додати віз із хмизом та бочками тваринного жиру. Щоб спалахнуло добряче та почало стікати вниз, до води. Ні, все ж таки, мабуть, кілька возів.

А задля захисту від стріл — побудувати переносний паркан і з-за нього метати горщики із запальною сумішшю. А щоб далі кинути горщики — обв'язати їх мотузкою, тоді, розкрутивши, можна кинути далі. Скажу, мабуть, щоб Борст-дубова голова — потренувався кидати горщики з такою вагою. Десяти йому вистачить? Чи потрібно ще докупити? А порох, хоча і став сильнішим, ніж я передбачав, але його ще зарано показувати. Це наша найбільша таємниця і, можливо, шанс перемогти в скрутному становищі.

А зараз я потихеньку купую потроху мідь та бронзу, яку час від часу пропонують заїжджі торговці, і мудрую над тим, як наступного року найняти вправних штайгерів, шмельцерів — чи як там називають майстрів, які знаються на гірничій справі? З того, що я бачив в ущелині, там повинна бути мідь. Бо подекуди в розломах скель, де виднілися шари породи, було зеленаве каміння з синіми прожилками. Я одного разу був у королівському кар'єрі, де добували мідну руду, тож знаю цей колір.

Головне — це збудувати фортецю не на краю ущелини, а десь посередині, там, де стоїть стовпчик із написом про те, що далі починається Бьйорська імперія. Вона названа так за іменем стародавнього предка правлячої династії — Бьйорка Завойовника. Це він об'єднав три племені в одну державу, підкоривши незгодних.

І от ще гарна думка прийшла. То я, мабуть, погарячкував, коли вирішив зруйнувати два мости. За це по голові не погладять, бо торгівля одразу стане. Ну, нехай спалю отой найбільший та найширший, по якому легше військо провести. А біля другого краще влаштувати оборону і бити всіх, хто по ньому збереться перейти на нашу сторону. Це ж вийде як в ущелині. Неважливо, скільки війська, але коли мало людей по фронту, тобто в ряд, то стримувати їх можна майже нескінченно.