ЗИМА

Зима — це час, коли трударі відпочивають. Не по мені цей довгий відпочинок, але вплинути на пори року я не можу. З часом придумаю, як і взимку завантажити людей необхідними роботами. У цей час жінки тчуть полотно, дівчата вишивають, а чоловіки виготовляють віники з берези, вересу або верби. Як і завжди, працює млин, а ще чавлять масло з льону, коноплі та ріпаку. У чоловіків небагато турбот: можна неквапом лагодити вози чи інвентар, рубати дрова собі та лорду. Все завмирає до весни, і мені потрібно використати цей час, щоб зміцнити свої сили.

Повернувся зі столиці Фольк із хлопцями. Вражень у них залишилося багато, а невеличка нагорода додала гарного настрою. Саме до перших холодів і повернулися. Привезли кілька десятків лез на мечі, багато наконечників для різних стріл і три пружини на арбалет — на більше не вистачило коштів. Нове слово у військовій справі, і ще не всі зрозуміли значення винаходу пружного заліза. Так, руками тятиву не натягнеш, але і відстань, і сила арбалета з таким залізним луком перевершують звичайні луки та арбалети, які бояться вологи. Попадуть лучники під дощ — і все, вони не боєздатні.

Віч-на-віч Фольк розповів мені, що на другий день після передачі в скарбницю грошей (про що він привіз розписку з королівської казни, яку ще всі називають "Фіск") його таємно викликали в один такий собі палац. Везли в сутінках у закритому возі, і він уже вирішив, що його хочуть скривдити, але той чоловік, який його знайшов, показав королівський знак. Отже, Гільберту довелося скоритися. У напівтемному приміщенні він розмовляв із якимось чоловіком, до якого всі проявляли неабияку повагу.

Гільберт не був дурником, тому поводився більш ніж чемно. Одразу став на коліно, коли почув владний голос того незнайомця, й не підводився до кінця розмови. Адже за плечима того чоловіка стояло чимало хлопців, від статури яких віяло силою та жагою вбивства. Відповідав на запитання коротко й чітко, коли той чоловік почав розпитувати про події в моїх землях та про мене. Розповів про зміни в житті вояків і плани щодо укріплення кордонів. Наприкінці таємничий незнайомець побажав доброї дороги додому й пішов собі. Обличчя розгледіти було важко, бо чоловік сидів спиною до вогню, а збираючись іти, накинув на голову каптур.

— Маю думку, що ви зустрілися з королем, — сказав я на це і попросив нікому про ту зустріч не казати.

Але в мене багато питань, на які немає відповідей. Чим я так сподобався його величності, що він навіть мого лицаря допитував про стан справ і поведінку герцога? Мене тісно пов'язують із герцогом, і це єдине, що я второпав із того, що розповів Фольк. Король мені демонструє довіру. Він пильно стежить за діями герцога і мене.

Уже знає про викуп вдови і зраду моїх васалів. Ще й пожартував із цього приводу та подякував за те, що ми допомагаємо королівству незважаючи на труднощі початкового періоду. А головне — це те, що я побачив на власні очі на самому початку своєї подорожі сюди, як герцога Фонтеля застерегли від зради.

Я трохи вжився в роль маркграфа, хоча мені присвоїли титул саме графа, а не маркграфа. З одного боку, мені натякнули, що я виконую обов'язки маркграфа і можу отримати наступний титул, якщо виправдаю довіру. Бо маркграф на два щаблі вище за барона, і мені не могли дати одразу такий високий титул.

З іншого боку, показали, що не довіряють герцогу. І якщо спершу я думав, що той хоче зрадити і переметнутися до імперії, то тепер уже в мене підозри, що герцог хоче створити своє королівство. Це випливає з натяків графа Рауля Брієнна, які він робить у листах до моїх васальних баронів.

Я дуже уважно прочитав усе листування зрадників і зробив свої висновки. Особливо переписку другого барона, бо в першого мало що залишилося — мабуть, спалив щось. У листах немає й натяку на імперію. А ще я бачу обстановку на кордоні і не вважаю, що імперія готується до нападу чи до вторгнення. Розпитавши своїх людей, додатково зрозумів, що кілька сутичок з імперією були цілком на совісті попереднього графа Стівена Вайлота. Або, краще сказати, через його підвищену гордість. Не потрібно було рубати голови торгашам за те, що не вклонилися, знявши капелюхи. Бо, по-перше, вони не його васали, а по-друге — звідкіля їм знати, хто він?

А от наскільки я правий, час покаже. Мені потрібно готуватися, бо імперія теж може скористатися обставинами, якщо по мені вдарить герцог Огюст Фонтель. Опинитися між ковадлом і молотом — то невелике задоволення, і тому я дещо придумав. Часу в мене небагато — лише до сухих доріг навесні.

Після попередніх роздумів я покликав Крістофа, і ми всілися радитися.

— У мене відчуття, що герцог навесні рушить на нас.

— Чому ви так думаєте, мілорде?

— Фольк казав, що, проїжджаючи через землі герцога, зустрічав зневажливе, а іноді й вороже ставлення до них, коли люди дізнавалися, звідкіля загін і куди прямує.

— І на цьому базується ваше пророцтво?

— Я брав участь у кількох війнах і знаю, що спочатку готують населення. Через церкву та культ, через чутки, де противника зображують мало не демоном. І от коли населення знавісніє у своїй злобі, тоді і військо легше набрати, і податки на війну легше отримати.

— То он чому ви на кордоні розпитували людей, які їдуть в імперію чи звідти, про настрої у людей імперії.

— Так, і за всіма ознаками виходить, що в герцогстві людей з мого графства ненавидять більше, ніж чужинців з-за кордону.

— Потрібно готуватись!

— А я що роблю?

— Тоді навіщо ви послали такі великі гроші королю? Ми б могли найняти вояків.

— Ну от подумайте. Якщо герцог знайде причину для нападу на нас, а він її знайде, то ми опинимось між імперією і герцогом. Скажіть, чи не спокусливо буде для графа з тієї сторони гір вдарити нам у спину? Імператор зробить вигляд, що це місцеві чвари — не він же війська повів?

— Так, таке можливо, — потер підборіддя Крістоф.

— Але якщо ми домовимось з імперським графом про торгівлю та дружбу, у такій самій ситуації опиниться герцог. Тобто між нами та королем. А король отримав від нас хабаря. Хай невеличкого, але це показало йому, що ми його люди. Герцог не зможе всі сили кинути на нас і повинен буде тримати війська зі сторони вірних васалів короля.