ВИКУП

Кілька днів пішло на те, щоб влаштувати брата. Я бачив, як зраділа його дружина, коли ми виїхали з лісу і вона угледіла свій замок. У неї навіть руки затрусилися і виступили сльози радості. Мені було приємно дивитися на неї з братом і відчувати та бачити відверту вдячність. Що не кажи, а дарувати — це приємно. Домовилися інколи зустрічатися й обмінюватися листами через посильних.

Повернувшись до себе, я знову загруз у справах. Зима була на носі, і я повинен був забезпечити своїх вояків теплою одежею та дровами. Мене цікавило швидке пересування дорогами, і я вирішив перевірити справність саней. Знову ж таки, незважаючи на створені запаси найнеобхідніших продуктів у гарнізонах, потрібне й швидке забезпечення чи зв'язок у разі непередбачених обставин.

Непомітно настав листопад, задощило, похолодало. І в цей час зненацька я отримав відповідь на свій лист до батьків баронеси Корвін, яка мала в дівоцтві прізвище Вандом. Це досить відомий рід, і він має родичів не тільки серед баронів. Листом мене повідомили, що до мене вирушила делегація, уповноважена вести перемовини. Настав час і мені поспілкуватися з вдовою та її дочкою. Та й потрібно їм повідомити, як я бачу їхню подальшу долю.

Спершу я попросив Ліз ще раз оглянути полонянок, потім послав до них одну зі служниць, щоб та попередила їх про мій візит, а тоді вже з'явився в супроводі покоївки та Ліз. Усяке може трапитися — краще мати під рукою помічниць. Зустріч відбулася в спокійній атмосфері. Можливо, це Ліз понапувала їх заспокійливим. Я повідомив, що вдову викуплять її родичі і що Герда залишається під моєю опікою. Потім запевнив, що коли настане час їй іти до шлюбу, я обов'язково повідомлю матір про заручини та весілля її доньки. А також запевнив, що не чинитиму перешкод листуванню.

Розмовляти з дівчиною я не став. Ще встигну це зробити, коли її мати поїде геть. Тепер потрібно подумати, де мені розмістити гостей, щоб це було безпечно для мене в разі, якщо вони задумали щось недобре. І ось нарешті мені повідомили, що з'явився загін десь із двадцяти людей. Я вийшов їм назустріч. Усе ж таки вони привезуть мені гроші! Гості не стали затягувати час, і ми того ж дня зустрілися для обговорення того, як ми бачимо полюбовну угоду.

З їхнього боку було п'ятеро поважних послів, з мого — Крістоф, скарбничий та управитель моїх земель. Біля дверей стояло двоє хлопців з моєї охорони. Торгуватися та шукати великої вигоди я не став, заявивши, що мене влаштує п'ятдесят фунтів сріблом. Вони намагалися торгуватися, але я категорично не погодився поступатися вимогами. Сказав, що знав Альбрехта Вандома (сина сестри нашої вдови й онука старших у роду Вандомів) і виключно з поваги до нього не став вимагати сплатити п'ятдесят п'ять фунтів. Та ще й я знав, що п'ятдесят для них — не катастрофа.

Я побачив полегшення на обличчях двох перемовців, але й хвилини не пожалкував, що не запросив п'ятдесят п'ять. Виявилося, що вони вже мали цю суму при собі. Гадаю, що везли з розрахунку п'ятдесят п'ять, знаючи, який дохід за рік отримував Корвін. На наступний день мій скарбничий перерахував гроші й перевірив їхню справжність. Через день, який був потрібен для письмових підтверджень угоди і на те, щоб порахувати срібні монети, вдова поїхала з почтом, який прислали її батьки.

Ішов дощ, який додавав драматизму розлуці матері й доньки. Однак я пам'ятаю себе в цьому віці. Як, зціпивши зуби, я рішуче пішов з дому, маючи документ, який засвідчував моє походження, і зовсім трохи грошей, які заробив сам, плюс те, що потайки отримав від мами. Зараз, згадуючи той момент, я ніби знову виразно бачу обличчя матусі. На ньому було багато гірких думок і покора долі.

А батько навіть не підійшов, коли я вирушив у світ, щоб вибороти свою частку щастя або здобути право на долю, яку обиратиму сам. Було лише кілька відмінностей. Коли я пішов з дому — дощу не було, і пішов з рідної домівки тоді саме я, у той час як Герда залишилася під дахом на повному утриманні.

Ну от, тепер я маю подарунок для короля. П'ятдесят фунтів — чималі гроші, а він точно почує чутки про те, як я отримав викуп за вдову. Потрібно готувати десь двадцять хлопців у дорогу до столиці й поставити на чолі досвідченого командира. Менша кількість охоронців може бути небезпечною. Та ще й виділити їм трохи коштів на дорогу туди і на повернення.

— Кого відправимо до столиці: Дорна чи Фолька? — спитав я поради у Крістофа.

— Фольк більш досвідчений, а тим часом нехай Дорн виконує його обов'язки. Познайомиться з хлопцями й навчиться керувати великою кількістю людей.

— Добре, тоді... а писарчук уже повернувся?

— Так, він сказав, що на цей рік уже закінчив із подорожами і малюватиме те, що встиг виміряти.

— Гарно. Отже, нехай писар додатково напише мій наказ. Гільберт Фольк і двадцять його вояків повинні найближчими днями з'явитися до мого замку. Замість Фолька командування фортом в ущелині прийме Кевін Дорн, за що йому на час відсутності Фолька доплатять різницю у грошах. Зарплатня Фолька зберігається, а якщо він досягне успіху в поході, усі двадцятеро людей і він отримають нагороду. Крапка. З наказом ознайомити скарбничого, управителя та Фолька з Дорном. Табарди з нашим гербом уже вишили?

— Я спитаю в Іохима. Це ж бо він займався цим завданням.

— Гаразд. Якщо вже зробили ті накидки на двадцять одного хлопця, то скажіть, хай Іохим видасть їх. Одягнуть у столиці. Щоб було видно, що це не якісь жебраки, а мої люди!

— Так, мілорде! — вклонився Крістоф і пішов з цими дорученнями.

Наступного дня легка підвода та двадцятеро кіннотників на чолі з моїм командиром найважливішого форту вирушили в дорогу. З собою прихопили трохи припасів і кілька шатрів про всяк випадок. Звісно, коли вони наблизяться до столиці, населених пунктів траплятиметься більше, але ж вони можуть десь заблукати чи не розрахувати денний перехід на самому початку.

Перед відправкою я балакав з Фольком на самоті, і в нього навіть плечі стали ширшими — він зрозумів, наскільки важливим був цей похід і те, що я йому неабияк довіряю. Головне, щоб ніхто не дізнався про гроші і герцог не почув, що їдуть якісь люди від мене, бо він точно зацікавиться. Тому спочатку вони їхатимуть без опізнавальних знаків, маючи лише документ від мене, що охорона доставляє королівську сотину. Додатково перевірили спорядження озброєного загону і поміняли те, що вважали недостатньо надійним чи надто старим. Завантажили у віз овес для коней.