ЗАКОН ТА ГОСПОДАРСТВО

— Мілорде, як ви і наказували, я здав усі коштовності та вилучені гроші в скарбницю і отримав копію з переліком усього, що здав.

— Гарна робота, Крістофе! Гарна робота. Якби не ваші вчасні дії, ми б упустили того шибайголову — баронського синка. Маю до вас ще одну справу. Ота старша полонянка нам без надібності. Обережно і без грубощів допитайте її: можливо, старі батьки леді чи якийсь закоханий ровесник баронеси дасть за неї викуп. Бо то велика ганьба для шляхетного роду, ганьба на все королівство — кинути свою доньку в полоні, особливо після того, як її чоловіка стратили за зраду сюзерену.

— І скільки можна виручити за цю непотрібну жінку?

— Ой, та полиште, Крістофе! Навіщо ви таке кажете? Ви зовсім не знаєте правил шляхти — законів, яких дотримуються всі лицарі, щоб не зганьбити себе. Якби не ці закони, мені простіше було б напоїти цих жінок отрутою. І до речі, вас теж не в капусті знайшли — ви з'явилися з лона жінки, і називати їх непотрібними — це настільки грубо й зневажливо, що я не потерплю цих слів від вас удруге. Майте повагу до цих дивних створінь! Згадайте, у скількох піснях та віршах виспівується їхня краса та врода! А щодо суми викупу баронеси-матері проконсультуйтеся зі скарбничим. Викуп має дорівнювати прибутку баронства за рік, і наскільки я знаю, він становить десь близько п'ятидесяти п'яти фунтів сріблом. Це десь тринадцять тисяч двісті срібних монет або тисяча сто золотих.

— Ого!

— Отож бо! А ви: "непотрібні", "непотрібні"... Ще й як потрібні!

— А я оце і гадав, чого ви не кинули їх у підвал. А вони — майже дорогоцінність.

— Особливо донька, бо вона законна спадкоємиця на тих землях. І я оце ламаю собі голову: чи теж віддати її за викуп, чи видати заміж за когось вірного мені? Ой, та гаразд, ще є час на роздуми. Принаймні, якщо все вдасться, повернемо собі витрати за цей невеличкий похід і трохи зверху.

— Мілорде, а чому ви пішли на таку довгу підготовку замість того, щоб кинути вояків на приступ? У вас майже шістсот людей, і цього б вистачило.

— А втрати з обох сторін? Король наказав зміцнити оборону кордону, а не вбити та скалічити частину війська. У разі провокацій з боку імперії ті вояки, які вчора були проти нас, теж підуть захищати ці землі. Крім того, нам допомогло те, що ця сутичка припала на час збору врожаю. І барон, і ми насамперед косили та молотили, і тому шпигуни барона не помітили той віддалений лісовий табір, де ми готували метальні машини. Та й звідтіля деревину з дошками везли для ремонту амбарів. Тобто ніщо не віщувало біди. Так вони думали. Ми витратили трохи грошей, але не втратили людей, та й у барона, наскільки мені відомо, загинуло троє жінок і сім чоловіків. І ті — не з вояків.

— З того, що я знаю, троє вояків, мілорде, — поправив він мене і продовжив: — То он чому ви відпустили піхотинців і навіть без покарання! І хто ж займе місце барона?

— Туди потрібен хазяйновитий чоловік, бажано той, хто одружиться з донькою барона і щоб сам він був баронського роду. Або якщо розглядати вже одруженого... Так! Туди потрібен той, хто хоче дітей. Тоді я буду впевнений, що він захищатиме цю землю заради рідних і не втече. А ще він повинен мати досвід управління землями та великою кількістю людей. Повинен розумітися на сільськогосподарській справі і знатися на догляді за худобою.

— Ну, це ви хочете вже забагато, мілорде. Достатньо, щоб хоча б не зрадив. А в іншому можна знайти порадників, які підкажуть, що до чого. Та й донька барона занадто молода — їй, наскільки я знаю, лише виповнилося чотирнадцять.

— На два роки молодша за брата? Я в його роки вже закінчував королівську школу молодших офіцерів. А стосовно дівчини... Як казав мій командир, якщо з'явився пух між ніг, то вона вже не дитина і до статевих стосунків готова! Гаразд, я особисто порозмовляю з нею, щоб вирішити, що з нею робити. І ще одне. Якщо з'явиться другий мій васал, кажіть, що я кудись поїхав з інспекцією. Мені потрібно, щоб минуло тридцять днів згідно із законом. Тридцять днів від моменту мого приїзду сюди, а тоді вже я з ним побалакаю! Три дні плюс три тижні плюс три дні — тобто мені залишилося побігати від нього три доби! Отже, кажіть, що я повернуся за три доби. Знайдіть мені крислатий капелюх і чорну ганчірку на обличчя! Моя охорона повинна виглядати так само. Ну, звичайний ваш одяг. Чорні плащі, капелюхи, чорні хустки по самі очі. А тепер підемо дивитися на амбари. Кажуть, мій новий управитель вже почав приймати зерно.

— Тоді трохи почекайте, мілорде! Я принесу капелюх та хустку.

Він вийшов, а я, барабанячи пальцями по столу, задумався. Отже, ці кляті закони! Я власник земель і не можу просто вигнати зрадників, тому що вони можуть передати землі, взяті в лен, у спадок! Тобто якщо я їх вигоню, то вони можуть знайти підтримку у герцога чи його васалів і піти на мене з військом, вимагаючи повернути барона на місце.

Так, це буде просто привід для нападу, але король їх підтримає. Бо якщо король стане на мою сторону, то всі васали королівства збунтуються і піднімуть повстання. Скажуть: сьогодні король підтримав цього графа, а завтра й сам почне виганяти шляхту із земель! Шляхів у мене небагато. Постригти жінок у черниці — і тоді дороги назад у них не буде.

Але це така морока! До того ж герцог точно має впливових людей в обох релігіях. Ті люди можуть перешкодити постригу і навіть викрасти жінок чи відбити їх по дорозі силою. І тоді герцог отримає законне право піти на мене війною, бо я образив невинних спадкоємиць. Жінки зброю не брали. І якщо барон та син брали участь у зраді і є докази, то от жінки невинні.

— Значить, монастир відпадає, бо то довгий шлях до результату й занадто ризиковано. Тоді взяти опікунство над донькою барона — і до цього варіанта я схилявся одразу, ще коли голови її батька й брата покотилися по траві. За матір хай сплатять викуп, а донька залишиться під моєю опікою. Згідно із законами вона народилася на моій землі, і, отже, матір не може вирішувати її долю. Тут у мене залізне право, яке ніхто не порушить! А далі я видам її за свою людину — і це теж ніхто не оскаржить.