ДРУГИЙ ДЕНЬ ЛОРДА

Прокинувся як завжди, незважаючи на те, що за північ проглядав книгу обліку доходів і витрат. Дуже багато виправлень і підчисток. Не схоже на досвідченого скарбника. Таке відчуття, що або писав якийсь учень, що постійно помилявся, або цифри виправляли пізніше, щоб скоригувати загальні суми. Я ще не отримав звітів за попередні роки. Як отримаю, одразу побачу, наскільки вони відрізняються від теперішнього півріччя, і зроблю висновки.

Добре, що я фактично не повинен виконувати накази герцога, бо я не його васал. Нехай вимагає покори у своїх чотирьох графствах, які ще додатково поділяються на окремі баронства. Можливо, він і не зрадник, а просто хотів загарбати ці землі собі. Хоча ні, дурницю кажу. Заради прикордонних земель чи наважився б просто без причини вбивати маркграфа?

За статусом я, звісно, не дорівнюю герцогу, але маю більше військових повноважень через постійну загрозу з боку сусідів. Мають бути й податкові пільги, які спрямовуються на утримання війська. Однак те, що я побачив у кількох опорних пунктах, мені не сподобалося. Пільгові гроші туди не доходять. Може, Фонтель би теж хотів таких пільг, приєднавши цю землю до себе?

На території мого графства є два васальні баронства. Тобто є два замки й кілька сіл навколо них, які належать моїм васалам. Потрібно заприятелювати не тільки з моїми баронами, але й з тими, які на території герцога. Ті барони є васалами графів і тому абсолютно не підпорядковані герцогу за законом: "Васал мого васала — не мій васал". Тобто вони можуть не слухати наказів Фонтеля й робити все на свій розсуд. І саме тому таке знайомство може стати мені в пригоді.

Судячи з розкошів, які я побачив у палаці герцога (навіть у королівському палаці було скромніше), барони мають бути незадоволеними герцогом. Але спершу потрібно познайомитися зі своїми баронами. Бо вони мої васали, і я хочу переконатися, що вони не збунтуються, аби здобути незалежність від мене. А герцог уже міг діяти в цьому напрямку.

Мене вразило, що герцогу дали папір на підпис. Згадуючи той день, тепер я розумію, що король мав підозри на адресу герцога. Мною лише скористалися. Тобто нібито представили мене герцогу, а насправді змусили його підписатися під документом, який підтвердив владу герцога й одночасно вимагав від нього покори та вірності. Там не було умови, що герцог відповідає за мене. Я просто не зрозумів, що відбувається. Його на моїх очах застерегли від зради. Може, тому він і розлютився на мене?

Можливо, підозри в короля з'явилися саме завдяки моєму попереднику. Може, це він надіслав листа королю і тому й загинув. Я згадав, як мене проводжав мій капітан. Він теж по чуткам якийсь там син із графського роду, тому й був прихильним до мене. Тобто його теж залишили без спадку, який за законом отримував перший син. Та й за роками він мені майже годився у батьки. З неповних п'ятнадцяти років, відколи я вступив до війська, він опікувався мною і завжди давав слушні поради. А коли я мав з'явитися на аудієнцію до палацу короля, він мені тонко натякнув на товсті обставини. Сказав:

— Хлопчику, на кордоні щось назріває. Балакають про заколот і можливу війну. Якщо тебе перекинуть туди — я не здивуюся. Будь обережним і впевненим, коли постанеш перед його величністю!

А коли я сказав йому про призначення, він похитав головою й тільки й промовив:

— То он куди ніхто не хотів їхати! Герцог Фонтель уже всіх залякав.

Пояснювати він мені нічого не схотів. Сказав тільки щось на кшталт: "Ти розумний, сам здогадаєшся". Тепер я з того можу зробити висновок, що мене кинули сюди як людину, за якою ніхто не сумуватиме. Однак королю потрібен час, щоб підготуватися до війни, і він розраховує, що я трохи поборюся за своє життя й тим трохи зміню плани Огюста Фонтеля. Тобто затримаю його амбітні мрії. Цікаво, чого ж не вистачає для щастя герцогу Фонтелю?

Підсвідомо я відчував небезпеку. Не можуть четвертого сина барона нагородити графським титулом, та ще й землі дати. Не буває в житті казок. Однак жалітися не буду. Розумію короля. З-під його дупи теж отой трон смикають у різні боки, щоб самим вмоститися на нього. Коаліції, зради, брехливі посмішки, інтриги. Така вже знать, до якої належу і я. Надивився за останні десять років достатньо лайна.

Вірити можна лише командирам і королю. Це залізне правило. А отже, замість жалітися, потрібно на своїй ділянці фронту робити все залежне від мене та моїх людей. Досить витріщатися в стіну. Потрібно вмиватися й братися до праці. Сьогодні поїду до найдальшої застави біля ущелини, яка з'єднує королівство та Імперію. Там найнебезпечніше місце. Водночас подивлюся на саму ущелину й на те, скільки війська вона може пропустити. Але це після сніданку й розмови з Жубером та шинкарем. Після того, як вони підпишуть мені документи.

Біля трапезної мене зустріла Ліз із кухлем теплого питва. Снідати зі мною вона відмовилася й сказала, що піде на кухню. Під час сніданку з'явився Крістоф і повідомив, що Орсон кудись поїхав ще засвітло.

— Гаразд, тоді спершу навідаємося до його канцелярії.

— Не до скарбниці?

— Ні, бо там лежать "білі" гроші. А от "чорні" можемо знайти в канцелярії.

У темному, припалому пилом приміщенні ворушилися дві постаті. Ці сірі миші виконують найклопіткішу й найбруднішу роботу. Я пройшовся біля старих шаф із відкритими полицями й наказав винести до мого кабінету головні книги звітності за попередні чотири роки. Книги за це півріччя вже у мене.

— Крістофе, поставте вартового біля моєї кімнати, тим паче що я сьогодні не братиму з собою папери на право власності. І, будь ласка, забезпечте зміну вартового, щоб він нікуди не відходив, навіть якщо волатимуть про пожежу чи напад ворогів. Ну, чи якщо йому захочеться в клозет.

— Поставлю двох. Тим паче що Нолан ще не зовсім оговтався після вашого удару по макітрі. Для охорони кабінету його вистачить.

— Гаразд, а тепер давайте розберемося з отруйниками. Тягніть їх сюди.

Розмова з двома пригніченими чоловіками була швидкою. Вони поставили свої підписи під чотирма документами, які я нашвидкуруч написав сам, поки їх вели. Додатково приклали великі пальці, залишивши свої відбитки.