Барон

   Діна пробиралася хитким містком через струмок із важким рюкзаком за спиною. Жорсткі лямки врізалися у плечі. Щодня і за будь-якої погоди вона носила на дачу за межі її міста їжу для свого собаки. Діна була настільки прив'язана до свого вірного вихованця, що не могла залишити його бодай на один день без гарячої їжі. Ані злива, ані хурделиця, ані ожеледь, ані хоч якась буря не могли дозволити забути про собаку. Прокидаючись до світанку, вона брала свій рюкзак, вдягалася тепліше і виходила ще затемно, долаючи шлях у 16 кілометрів.

   Собака віддячував їй любов'ю та вірністю, він надійно охороняв недобудований будинок і сад із городом, який насадила на ділянці працьовита господиня. Щодня, зрання і до обіду Діна працювала, вирощуючи овочі та фрукти. І хто б знав, що затята тусовщиця перетвориться на хазяйновиту господиню, до того ж ще й городницю?! Якби хтось у старшому класі школи сказав їй, що вона, найпопулярніша дівчиина в школі, із задоволенням копирсатиметься в землі та ще й пригощатиме колишніх однокласників дарами зі свого городу, вона б не тільки не повірила, а підняла б на сміх такого вигадника-недоумка! Але правда життя в тому, що люди знаходять своє покликання в несподіваних заняттях, життя взагалі сповнене сюрпризів. Діна ж не просто опікувалася приватним будинком та прилеглою ділянкою, вона прикрашала територію з любов'ю та фантазією: висаджувала туї та ялівець, встановлювала альтанки, лавки та кам'яні паркани. Якось вона привезла з Криму саджанці гранату, лимона, інжиру та персика і посадила їх на своїй ділянці. Як же здивувалися сусіди, коли всі дерева прийнялися в нашій зовсім не придатній для них місцевості і навіть почали плодоносити! А які корнішони вона закотувала в баночки і пригощала друзів! «Закуска добряча!» — схвально прицмокували гості, куштуючи корнішони під її домашню горілку з хроном. А які чудові вина та наливки вона навчилася робити з дарів свого саду! І вірний собака охороняв усе це господарство. Власне кажучи, це був пес кавказької вівчарки, щоправда, з не породистий, з кличкою Барон. Так, так… така ось шляхетна кличка. І він був не самотній у своєму шляхетному званні. У дворі разом із ним жили його брат Граф і кіт Маркіз. Діна сміялася, що це її власне королівство, а вона там королева. Щоправда, Граф помер кількома роками раніше від хвороби, зате решта почету залишалася при ній. І «королева» Діна успішно царювала на довіреній їй території, саджаючи, перебудовуючи та прикрашаючи будинок та сад.

   Але зараз усе змінилося: у її країні тривала війна. Жадібні до чужого добра сусіди-росіяни напали на нашу родючу Україну. На території міста йшли бойові дії. І зараз Діна пробиралася через промислову зону, що простяглася на шляху до її «королівства». Навколо лунали артилерійські залпи, тут і там гуркотіли вибухи, від звуку яких вона, налякана, пригиналась до землі. Але ніхто і ніщо не могло зупинити сміливу господиню, що несе їжу своєму вірному Барону. І скільки б чоловік не благав її не виходити на вулицю під час повітряної тривоги, скільки б син не вмовляв мати відсидітися в підвалі будинку — Діна була невблаганна! Коли вона уявляла собі голодного собаку під вибухами снарядів, який не міг перескочити паркан, серце господині стискалося від жалю, тому вона й чути не хотіла про заходи безпеки та про розсудливість.

   Раптом завили сирени повітряної тривоги, і Діна прискорила кроки. Незабаром пролунав зловісний гул моторів ворожої авіації: російські бомбардувальники атакували місто, руйнуючи заводи, школи, житлові будинки та забираючи життя мирних людей. Одна з бомб влучила у завод, від вибуху затремтіла земля, здавалося, що вона ось-ось розверзнеться і пекло зійде на землю! Хоча пекло вже було тут, на поверхні, полум'я пожежі освітило все довкола. Діна ледь жива від жаху впала на землю, ворожий літак заходив на друге коло. І тут почався справжній жах! Авіаційні снаряди засвистіли над головою і почали сипатися один за одним, залишаючи на асфальті глибокі вибоїни. Діна підскочила і побігла вперед, лавіруючи між вирвами. При кожному вибуху вона зупинялася і падала додолу, потім піднімалася і знову мчала вперед. Одного разу снаряд впав дуже близько, і її засипало землею, але вона, ніби казковий птах Фенікс, що знову відроджується з попелу, обтрусилася і побігла далі. Неможливо передати словами почуття та емоції, які вона відчувала в той момент, але наперед звідкись із глибини душі піднялася рішучість досягти мети. Навіть побоювання та жах опинилися на другому плані.

   Нарешті повітряна атака закінчилася, залишивши по собі руїни та вибоїни, що сяють чорнотою на присипаній снігом землі. Трохи оговтаваши, налякана і втомлена, Діна дісталася свого заміського будинку, але увійти у ворота не змогла: весь паркан і стіна будинку були поцятковані вибоїнами, шибки у вікнах були вибиті, ворота перекосилися і ввігнулися всередину, кам'яний паркан був місцями зруйнований. Діна залізла у двір через одну з таких дірок у паркані й завмерла: на подвір'ї красувалася величезна вирва глибиною близько п'яти метрів, дивом снаряд не потрапив у будинок. Поруч валявся сусідський кіт, розірваний навпіл. Видовище не для людей зі слабкими нервами! Стоп! А де ж собака? Серце обімліло від страху.

— Бароша!!!! — голосно покликала стурбована господиня, але пес не одізвався. Діна почала шукати його на подвір'ї під уламками паркану і натрапила на розбиту собачу будку. Всередині в неї все завмерло, голова пішла обертом, і почало трохи каламутити, проте раптом вона почула слабке виття. Звук йшов звідкісь із завалів. Жінка швидко почала розбирати уламки дощок, цеглини і шматки шиферу, що звалилися з даху будинку під час вибуху. Барон був усередині. Господиня весь час розмовляла зі собакою, крізь сльози намагаючись підбадьорити бідну тварину.

— Барошо, почекай, незабаром я дістанусь до тебе і допоможу тобі вибратися! Ти лишень потерпи! — примовляла господиня.

— Господивін залиши його живим! — благала вона, звертаючи погляд до неба.

І ось з’явилася собача голова. Пес злякано крутив очима, але гавкати не міг. Діна розібрала останню перешкоду та звільнила собаку, проте Барон не міг підвестися, лише судомно смикав лапами. Схоже, пса паралізувало. Йому, дісно, дісталося, судячи з того, як була розбита будка. Пес був величезний, і перенести або хоча б підняти його було неможливо. Господарка обійняла і приголубила бідну тваринку, потім кинулася до будинка по ковдру. Докладаючи великі зусилля, вона перетягнула пораненого собаку на ковдру і потягла до порогу будинку, але підняти сходами так і не змогла, тому залишила на вулиці і почала оглядати пошкодження. Де-не-де виднілися порізи і садна, липка кров залила шерсть, але глибоких ран Діна не знайшла. Нашвидкуруч обтерши і обробивши рани, вона вкрила собаку всім, що тільки знайшла в будинку, і стала споруджувати йому навіс, слід було захистити Барона від вітру та негоди. Пес віддано й із вдячністю дивився на свою господиню, не в змозі поворухнутися.