3. Не ті гості

Я підриваюсь з ліжка різко, ривком. 

Навколо темрява. Мені все це наснилось? Так, я ж лягала спати, точно… Я просто дуже сильно втомилась.

Підходжу до вікна, щоб відкрити фіранки, смикаю їх і бачу, що сонце вже починає сходити.

Так, мені це все просто наснилось, інакше і бути не може. 

Я просто перепрацювала. І згадування минулого ще більше підстібнуло втомлену психіку. 

Вона сказала, що я себе зрадила. Це неправда. Неправда! Я стала тим, ким хотіла бути! 

Взагалі, це все був лише сон, не треба про те все навіть думати… 

Йду до мобільного. Я там накидувала список справ, треба перевірити, що я встигла за вчора і що лишається на сьогодні.

Отже, я прибрала. Треба було все прикрасити і замовити їжу. Прикрас в стилі геловіну я купила заздалегідь.

Все має пройти ідеально, щоб кількість моїх підписників збільшилась. Памʼятаю, як я раніше раділа кожному новому підписнику, потім кожному десятому, кожному сотому, далі рахунок пішов на тисячі, а потім і на десятки. Ще трохи, і піде на сотні. 

Прикрашання займає доволі багато часу, але я все встигаю. Їжа має ось-ось приїхати. Я обрала закуски, які в більшості не треба гріти. І вони всі були тематичними. Тут були різні зомбі, гарбузики і навіть привиди.

Привиди і зомбі в мене були і серед декору. 

Коли все розставила, виглядало атмосферно! У мене ще було трохи часу до приходу гостей, тож я вирішила познімати сторіс і відео для рілсів в цьому антуражі. 

Вже коли гості мали приходити, я практично забула про всі невдачі, які спіткали організації цієї вечірки. Я з усім впоралась і впораюсь надалі. Проведу ідеальну вечірку і всі блогери напишуть про неї! Я отримаю ще більше підписників!

Хоч я і намагаюсь запевнити себе, що мене цікавлять нові підписники і охоплення, чомусь щось всередині підказує, що я дійсно обманюю. Себе в першу чергу. 

Ті слова, що сказала та стара я, про те, що я себе зрадила, спливають в голові раз за разом, чим ближче призначений час приходу гостей.

Аж раптом чую якийсь стукіт. Цей стукіт перериває мої роздуми. 

Невже якісь гості прийшли раніше?! Я ж ще не приивела себе в повний порядок! 

Я швиденько зазираю в дзеркало. Ніби виглядаю непогано, ну, не встигла перевдягнутись. Добре, зустріну першого гостя і одразу піду перевдягатись, думаю, він чи вона відпустить мене на пару хвилин… Або на пару десятків хвилин. 

Я йду до дверей, але коли відчиняю їх, за ними нікого нема. 

— А? — виходжу і озираюсь навколо. — Якщо ви жартуєте, виходить дуже весело! — кажу награно веселим голосом, але навколо нікого немає. 

Повертаюсь назад до дверей, але щойно хочу увійти, двері зачиняються прямо перед моїм носом. 

Певно, це вітер? 

Смикаю ручку, але двері не відчиняються. 

Їх що, заклинило? 

Смикаю знову, але ніякого результату нема. Та що ж відбувається?

Добре, тоді піду до виходу на задній двір, там теж незамкнено було, я ж виходила туди, щоб і там все прикрасити, а двері не зачиняла.

Обходжу будинок і вже хочу підійти до скляних дверей з кухні на задній двір, як бачу в них фігуру і завмираю. 

Ні, вона мені вчора не прибачилась… Моя стара копія стоїть і дивиться на мене, ледь схиливши голову на бік…