2. Голос

Нікого нема. Я бачу тільки себе. Моя ідеальна зовнішність, все при мені. Видихаю. 

Певно, я просто перепрацювала, тому все так і відбулось. 

Переводжу погляд на телефон. Треба виставити запис. Виставляю спочатку в тікток, потім в інсту. Коли викладаю в інсту сторіс, то заходжу на профіль Кена.

Він на мене, авжеж, не підписаний. Як і я на нього. Але його нікнейм я знаю напамʼять і завжди заходжу. Заходжу до речі з додаткового лівого аккаунта, щоб він не знав, що я все ще слідкую за ним.

Хоча, може він і не памʼятає про моє існування, хто його знає. Певно, не памʼятає. І з дружбою з його боку це була відмазка.

Бо якби він хоча б дружив зі мною, то не зник би так раптово.

А я так сподівалась, що колись він побачить і пожалкує… От тільки може час змиритись, що Кену пофіг?... 

Я залишаю телефон. Треба йти трохи поспати, бо завтра буде важкий день… Я маю справити хороше враження на гостей…

***

Я просинаюсь так само різко, як і засинала. На вулиці якось надто темно. Ніби і не настав ранок. Озираюсь в пошуку мобільного, але поблизу його не бачу. Дивно, я ж точно лягала з ним, і на ньому був заведений будильник.

Відсутність мобільного відгукується в тілі мало не панічкою. Так, я знаю, що я залежна. Сон як рукою знімає. Вмикаю світло і починаю шукати мобільний в кімнаті. Спочатку перевертаю постіль, але в ліжку телефону не знаходиться.

Потім дивлюсь на тумбі і під тумбою, стаючи на коліна і зазираючи під низ. Під тумбою нічого немає. З цієї ж незручної пози заглядаю під ліжко. Тут телефону теж немає, але… Я бачу мою рожеву повʼязку на волосся. Дивно, ніби ж я клала її в тумбу.

Я дістаю повʼязку, в якій знімалась ввечері і зазираю в тумбу.

І тут же бачу ще одну повʼязку.

Отже, їх дві… Але я точно купувала одну. Плюс ця більше розтягнута. Я сковтую слину і згадую те дивне віддзеркалення. На ньому моя повна стара версія теж була в цій повʼязці на волосся.

В цю мить мені здається, ніби мою спину пропалює чужий погляд. 

Але ж це не може бути правдою. Це просто параноя. Але я все одно боюсь озирнутись назад вдруге. Якщо тоді вона мені тільки прибачилась, то зараз я точно її не побачу… А якщо вона не прибачилась, то я взагалі бачити її не хочу. Що це за жарти? Може, хтось вирішив якось пожартувати наді мною?

Так, точно, це все просто гра моєї уяви, або чийсь жарт. Третього не дано. Не можна побачити себе колишню в дзеркалі, це просто неможливо! Я ніколи не вірила ні в яку містику і зараз починати вірити не збиралась!

Чисто з впертості я розвертаюсь до дзеркала і дивлюсь прямо в нього.

Видихаю. Я ідеальна все ще відображаюсь. Ну точно, як я могла навіть припустити, що та штука мені не прибачилась?! Я полегшено зітхаю, на душі одразу стає спокійніше. 

Треба було менше читати страшилок перед тим, як оформлювати будинок для вечірки! А мені ж хотілось, щоб все було оригінально і красиво! Історії про дзеркала і пікових дам точно розхитали мені психіку. 

І взагалі це все було нудно… Як і все, що я читала останнім часом для блогу, щоб залишатись в тренді. Що висока полиця, що ромкоми, що роментезі здавались мені до біса нудними. Я все ще памʼятала, якою крутою була манга і манхва… 

— Памʼятала і все одно себе зрадила… — почула я раптом біля вуха. І знову поглянула в дзеркало. Тепер вона там була. Відображалась прямо біля мене. До біса зла стара версія мене дивилась прямо мені в очі….

***
якщо цікаво, що буде далі, поставте книзі сердечко і додайте до бібліотеки