Я повертався додому рано, але був дуже стомлений. І не стільки фізично, скільки морально. Ці постачання мене колись дійсно вб’ють. Без Макса працювати стало набагато важче... Я й не думав, не розумів, наскільки сильно покладався на нього. По суті, він вже близько двох років був моєю правою рукою.
Макс був мені не тільки підлеглим, а й другом... Соромно зізнаватися, але окрім нього друзів-то в мене й не було. Колеги, партнери, але не друзі... Тільки зараз я зрозумів, що він дійсно був мені другом. Насправді, я в ньому навіть наступника бачив...
А зараз, через всю цю ситуацію з Барбі, ми з ним зовсім не спілкуємось.
Напевно, я не мав рації. Тепер я точно знаю, що ревнощі до добра не доводять. Не те щоб я вже прямо пробачив його за те, що він забрав її... Вона все одно думає про мене, я ж знаю. Але тепер я почав задумуватися що, можливо, все не так вже й погано...
Думав, помру без неї, буду прямо рвати і метати... А насправді, поступово, біль почав стихати.
Я став більше часу проводити з дітьми. А ще... Не зважаючи на подані документи на розлучення, ми навіть з Мариною ніби-то знов порозумілися.
Не те щоб у нас знов з’явилися прямо почуття, але... Моє серце все ж не на місці, коли думаю, що за місяць мені доведеться з’їхати.
Зараз мені дуже не вистачає друга. Людини, з якою б можна було це все обговорити і, можливо, знайти якесь правильне рішення...
Я подивився на мобільний.
Зайшов в контакти і догортав до контакту Макса.
Хвилин п’ять просто медитував на його ім’я.
Хоча, що може статися? Хіба він не отримав того, що хотів? Так, може у них і є проблеми, але... До біса.
Я натиснув на кнопку виклику.
Візьме — візьме, ні — то й ні.
***
МАКС
Коли я взяв до рук телефон, щоб побачити, хто дзвонить, я здивувався. Навіщо йому дзвонити мені? Знов Барбі? Не бійся, я вже не хочу мати з нею нічого спільного. Принаймні, доки вона не визначиться, чого хоче насправді.
Дивно, але Костя дзвонив до останнього гудка.
Може, щось трапилось...
Я все ж не міг проігнорувати його дзвінок. Надто багато років він був мені справжнім вчителем, ментором...
Я зітхнув і таки відповів...
— Привіт, здивований, що ти трубку взяв... – почув я в динаміку.
Здалося, що його голос був чи то веселий, чи то щасливий... Щось таке. Він хоч не бухав?
— Привіт, – я трохи усміхнувся. – Скажу чесно, я і сам здивований.
— Не хочеш сьогодні ввечері заїхати до свого BarMEN? За тобою всі сумують.
— Прямо таки всі? – я продовжував усміхатися, – Думаю, Олег там стрибає від щастя, що нарешті дослужився до менеджера... Навряд він буде радий мене бачити...
— Ну окремі індивідууми-кар’єристи не рахуються, – Костя, здавалось, усміхнувся.
Це був такий дивний діалог... Говорили ні про що, прямо як до того випадку з Барбі. Якби я її тоді не побачив, може ми й далі були б друзями?... І всього цього б не сталося.
— То що, приїдеш?
— Так, – я кивнув сам собі. – О котрій зустрінемось?
***
КОСТЯ
— Ти прямо такий веселий... – Марина трохи усміхнулася. – Невже помирився зі своєю як її...
— З Барбі в мене все, кінець, – я зітхнув. – Не віриш, знаю, але і доказувати щось не збираюсь. Я дуже втомився сьогодні...
— Так втомився, що тепер мало не від щастя скачеш, просто збираючись... – вона видала смішок.
— Зустрічаюсь з Максом.
— Правда? – вона раптом стала серйознішою. – Ви нарешті помирилися?
— Звідки ти знала, що ми сварилися? – я здивовано подивився на дружину.
— Ну, раніше в тебе був хоч один друг, ви хоч раз на тиждень десь ходили разом. – Марина усміхнулася, – Та й відкликався ти про нього завжди тільки добре. А останні місяці з усією цією історією став угрюмий, про Макса ні слова... Я подумала, що ти через свій стан його образив чи щось таке.
— Якась ти надто прозорлива... – я трохи прижмурив очі, з-під лоба поглядаючи на дружину.
— Рада за тебе, – вона поклала мені руку на плече і усміхнулася. – Розважтесь там як слід!
— І ти навіть не проти, що я прийду зовсім п’яний?
— Знаєш, мене не стільки турбувало що ти приходиш п’яний, скільки те, що ти не завжди приходиш... – раптом зізналася вона. – Очікування — найгірша річ...
— Тобто, краще б я завжди приходив, і не важливо о котрій, в якому стані?
— Авжеж, це важливо, але... Невже ти думаєш, що я б бісилася, якби знала, що ти дійсно з друзями? Я ж натомість завжди думала про твою коханку...
Я дивився на свою дружину і бачив її сум. Я завдав їй так багато шкоди за всі ці роки. Може ще тоді нам просто варто було ось так відверто говорити... Казати все, що ми відчували, думали, робили... Може тоді все б не дійшло до зради? Хоча.. Я не можу сказати, що не дійшло б... Барбі. Я дійсно був закоханий в неї.
Зараз же я не знаю, що відчуваю.
Мені все ще хочеться забрати її у Максима, але тепер я починаю думати, що це вже не так схоже на кохання в його справжньому вигляді.
— Знаєш, зараз я б хотів спробувати все виправити...
— Знаю. Але поки що я не готова дати тобі ту відповідь, яку ти хочеш почути... – вона опустила очі, а потім знов подивилася на мене. – Але це не значить, що я тебе більше не кохаю... Для мене ти завжди був єдиним, з ким би я хотіла провести все своє життя...
—...Таки приїхав! – Костя простягнув мені руку.
— Таки приїхав... – я усміхнувся і потиснув його руку, після чого сів напроти.
Костя обрав кутовий столик, який майже не видно з більшості ракурсів зали.
— Привітався з хлопцями, дівчатами?
— Ага... – я кивнув. – Давно мене тут не було...
Це місце викликало ностальгію. Я прийшов сюди ще зовсім зелений... Був офіціантом, прямо як Барбі зараз. Нічого не вмів, ні в чому не розбирався... Цей бар був п’ятим в мережі і тоді саме відкривався. Я ще вчився в університеті, але то вже був п’ятий курс і заочка. до цього працював у ресторані батька...
#2519 в Жіночий роман
#11251 в Любовні романи
#4421 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 06.05.2023