Розділ 16. Похмілля, реструктуризація, зміни

Швидше...

Я притиснув її до стіни і поцілував у шию.

Вона відкинула голову, щоб дати мені більше місця, а також прикрила очі.

Мої руки продовжували поглаждувати її талію.

Ще секунда і наші губи зустрічаються. Ballantine’s на її губах розкривався особливо приємно. Мені здавалося, вона сама як Ballantine’s.

Пару секунд і ми, авжеж не без пригод(все ж таки декілька речей впало і навіть, можливо, розбилося), таки дісталися спальні.

Коли ми впали на ліжко, я подивився в її обличчя.

Вона посміхалася з таким викликом, що я мимоволі теж усміхнувся, а потім знов поцілував її...

***

ОЛЯ

Нарешті всі справи пороблено... – я подивилася на телефон і усміхнулася. – Всього п’ята. Може, зателефонувати йому? Цікаво, він зайнятий ввечері?

Я відкрила «контакти» і обрала необхідний номер, після чого приклала телефон до вуха.

Спочатку йшли довгі гудки і я навіть подумала, що таки нічого не вийде, але потім він відповів...

– Алло? – його голос сьогодні був не таким, як раніше.

Трохи хриплуватий, нижчий, ніж зазвичай, але при цьому такий.... Чесно кажучи, серце одразу почало битися швидше, варто було його тільки почути.

— Максе, привіт... Що робиш сьогодні ввечері?

— Я сьогодні пізно прийшов на роботу, тож планую затриматись. Перевіряю, як ресторани підлаштовуються під нову схему обслуговування. Думаю, буду їздити ними до самого закриття... – він зітхнув.

— Зрозуміло... – я трохи засмучилась і, напевно він це почув.

— Єдине... Можемо повечеряти в LOVA біля «Глобусу». Нажаль, це максимум, на що я сьогодні здатний, – мені здалося, що він усміхнувся, та я і  сама не могла стримати усмішку.

— Добре, тоді я приїду. О котрій?

— На сьому встигнеш? – відповів він питанням на питання.

— Напевно. – я кивнула, а потім зрозуміла, що він же мене все одно не бачить і продовжила. – Встигну. Я вже звільнилася, тож заїду на секунду додому і одразу до тебе.

— Окей... Тоді побачимось?

— Побачимось...

***

МАКС

Чорт... – я присів біля бармена і зітхнув.

Хлопець-бармен побачив мене і усміхнувся.

— Якщо дозволите... – він взяв бутилку віскі, такого ж самого триклятого Ballantine’s, і налив трохи до стакана.

Додав туди купу льоду і ще сильно розбавив водою.

— А навіщо так сильно розбавляти? – я таки прийняв напій і без всіляких заморочок відпив декілька ковтків.

Розбавлений, він не обпікав мені горло, хоча все одно організм не надто хотів знов накачувати себе алкоголем.

— При похміллі те що треба. – він трохи усміхнувся. – Напій брати той самий, що пили вночі, але розбавляти. Таким чином інтоксикація пройде не так болісно і неприємно...

— Зрозуміло, – я кивнув і відпив ще трохи.

Дійсно пилося не так противно, як я очікував. Вода зіграла свою роль.

Туди-сюди, вже й Оля приїде. Цікаво, як вона відреагує. – я усміхнувся. – Може нарешті побачить, що я не такий ідеальний, як вона собі науявляла, і таки відчепиться?

Все одно мені не хочеться зв’язувати себе якимись стосунками. Тим паче з тою, яку я не люблю.

Напевно десь так себе почуває і Барбі.

Я усміхнувся.

Цікаво, вона теж відчуває цей жаль до мене? Такий самий, як я відчуваю до Олі?

Якщо це так, то це просто кошмар... Не хочу викликати в ній такі почуття. Краще нехай ненавидить чи ще щось. Тільки не жалість.

Після дози Ballantine’s мені дійсно стало краще. Тепер треба було щось з’їсти...

Я подивився на годинник.

Оля саме прийде через хвилин п’ятнадцять...

***

ОЛЯ

Коли зайшла до зали, майже одразу побачила його. Макс сидів за барною стійкою і пив каву з якоюсь печенькою.

— Привіт... – я підійшла до нього і одразу чмокнула його в щоку.

— Привіт, – він усміхнувся і встав. – Підемо, я забронював нам столик...

І ми дійсно пішли до столика.

Макс був якимось трохи не таким. Щось в голосі, рухах... І очі червоні. Може, просто не виспався? Невже, проблеми з ресторанами? Напевно дуже важко керувати всім цим замість батька, поки той в лікарні... Треба буде спитати про його здоров’я.

Ми присіли за столик і нам одразу ж дали меню.

Я все ще думала над тим, що треба спитати про батька...

— Максе, все хотіла спитати... Як твій батько?