Розділ 15. Крапки над "і" і правило 5S

БАРБІ

Ми їхали в повній тиші. Макс весь час дивився на дорогу і так і не сказав жодного слова... Ця тиша мені не подобалась. На диво, його обличчя здавалося розслабленим, навіть трохи задоволеним. Все це в купі мене насторожувало...

Було доволі пізно, тому дорога була вільна від заторів і доїхали ми буквально хвилин за двадцять.

Макс припаркувався біля мого під’їзду і все ще нічого не казав. Навіть не дивився на мене.

Мені здалося, що він ніби бореться сам з собою... Такий незвичний він був в ті хвилини.

Раптом він повернувся до мене і наші погляди зустрілися.

Серденько знов почало відплясувати якісь дикі танці, а язик якось на автоматі трохи облизнув нижню губу.

Макс простягнув руку до моєї щоки і провів по ній кінчиками пальців, після чого потягнувся до мене.

Сама не помітила, як заплющила очі.

В грудях ніби якийсь комок став. Щось щемило там, в області серця.

Його губи торкнулися моїх. Перші секунди це був майже невинний поцілунок, але майже одразу Макс захотів його поглибити...

І тоді я ніби прокинулася.

Швидко розплющила очі, відсторонилася і трохи перелякано подивилася на нього.

— Невже я такий страшний? – він трохи усміхнувся, продовжуючи погладжувати мене по щоці.

Я знов відсторонилася, тепер вже не від його губ, а від долоні на щоці. Мій погляд теж намагався втекти будь-куди, аби тільки не дивитися йому в очі...

Чому я це дозволила?... Через ту дівчину? Якщо так, то мені треба негайно забиратися звідси.

Я швидко повернулася до дверей і натиснула на ручку, але машина не відкрилася.

Я знов глянула на Макса. Господи.... Що я роблю з ним?

***

МАКС

Авжеж я не очікував багато, але... – я дивився в її очі і раптом зрозумів, що все те, що я робив сьогодні – безглузда витрата часу.

Не допоможе.

Я не можу змусити її покохати мене. Ніхто не може. Ми не можемо обирати ані в кого закохуватись, ані кому закохуватись в нас самих.

Я усміхнувся. Не знаю, що вона бачила на моєму обличчі в той момент, але сам я відчував сум і деяке розчарування.

Все пішло зовсім не так, як я собі напридумував.

Реальність була зовсім не такою, якою я б хотів її бачити.

Коли вона клацнула ручкою, я раптом зрозумів, що напевно злякав її.

Натиснув на кнопку розблокування і відвернувся.

Якщо вона зараз піде — в нас нічого не вийде і мені правда час рухатися далі.

— Пробач... – вона торкнулася моєї руки.

А мені не хотілося навіть бачити її. Кожен раз, коли бачу її, мені боляче. Так не має більше продовжуватись.

— Максе... – вона не прибирала руки, і крім того, я відчував її погляд на собі.

— Щиро сподіваюся, що ти не пожалкуєш... – я дивився у вікно переднього виду.

Почувався дивно. Хотілося, щоб вона пішла.

Напевно, я втомився від цих односторонніх відносин. Насправді, Барбі не винна, що я її кохаю і може я поводжуся трохи грубо, але... Я дійсно сподівався, що хоч так, але вона проявить свої справжні почуття.

Хоча, які там почуття... Їх як не було, так і нема.

Вона так і сиділа, свердлячи мене своїми очима.

— Вже пізно, іди спати.

Я намагався говорити рівно, не надто грубо чи холодно. Але сам вже реально не розумів як і що кажу... Просто хотілося щоб це нарешті закінчилося.

— Я... Я б дуже хотіла, але... – її голос був якийсь тихий, незвичний. – Будь ласка, пробач мене.

***
БАРБІ

— Тобі нема за що вибачатись... – його голос був якимось незвичним.

Тихим, але він при цьому ще й усміхався. Ставало сумно... Але я обіцяла собі, що не буду обнадіювати Макса доки точно не розберуся в собі.

— Я... – мені хотілося щось сказати, але слова застрягли в горлі і зовсім не складалися в щось зв’язне навіть в голові, що вже казати про реальність...

— Просто іди спати, Барбі, – твердо сказав він. – І не бійся, я намагатимусь більше тебе не турбувати, – він продовжував сумно посміхатись.

— Але...

"Хіба я колись казала, що ти мене турбуєш?" – я так і не наважилася сказати це вголос.

 Просто... Мені дійсно страшно. Страшно обманути тебе... Більше по суті я вже нічого не боюся...

Я опустила голову.

— Пробач, якщо налякав... – він знов подивився на мене. – Просто хотів пересвідчитись, розставити всі крапки над «і» перед тим, як щось кардинально змінювати в своєму житті...

— Пробач, якщо налякав... – він знов подивився на мене. – Просто хотів пересвідчитись, розставити всі крапки над «і» перед тим, як щось кардинально змінювати в своєму житті...

Я не знала, що сказати, тому просто кивнула.

З одного боку, мені не хотілося щоб він щось там собі змінював... Серце було не на місці.

З іншого боку, я хотіла, щоб Макс був щасливий. Я насправді цього хотіла.

Може саме тому я раптом усміхнулася.

— Рада, що ми поговорили... І, я бажаю тобі удачі. Я завжди тебе підтримаю, бо ж ми з тобою справжні друзі... – маю надію, звучало це достатньо правдиво і безтурботно.

Я натисла на ручку дверей машини.

— Дякую тобі за все... – сказавши ці слова, я нарешті вийшла, і пішла до свого під’їзду.

Я не оберталася. Не дивилася. Намагалася навіть не думати.

Сльози знов скочувалися моїми щоками. Можливо, я зробила неправильний вибір, але... Я не шкодувала.

Я дійсно хотіла зосередитися на кар’єрі, щоб мати хоч щось, окрім всіх цих почуттів.

Не хотіла загубитися в них, не хотіла бути «пустишкою»... Нехай навіть Макс закохається в ту дівчину... Нічого. Я не маю права давати йому зайвих надій.

Я піднялася до своєї квартири і просто впала на диван.

Не хотілося нічого.

Це точно був один з найгірших днів мого життя...

***
МАКС