Розділ 14. Кінець. Мені треба пересвідчитись

МАКС

— Тут дуже смачно... – Оля усміхалася.

— Ага... – я мимоволі усміхнувся їй у відповідь.

— Не хочеш після ресторану ще трохи прогулятись? – вона раптом глянула кудись за мою спину.

Невже, здогадалась щодо Барбі? Не треба було мені цього робити, точно не треба було... Треба буде перед нею вибачитись і чесно все сказати. Це було зовсім нерозумно з мого боку...

— Чому так в обличчі змінився? – вона простягнула руку до моєї щоки; я вже хотів відсторонитися, але вона продовжила. – Тшш... Вона дивиться. Прямо позаду тебе. – Оля знов подивилася за мою спину.

Невже, Барбі дійсно прямо там?

Серце билося швидко-швидко. Зараз... Зараз вона мусить щось відчувати. Нехай навіть ці ревнощі не мають нічого спільного з тим коханням, якого б я хотів... Все одно це реакція, це ревнощі. Значить, не все так погано.

— Як ти здогадалася? – прямо спитав я.

— Ну ти весь час дивився на неї... І дивився доволі красномовно, – вона видала смішок. – Знаєш, викликати ревнощі – доволі непогана стратегія. Більше в дусі жінок, але чим чорт не шутить... Здається, на неї діє.

— Хіба діє? – перепитав я з недовірою, таки трохи відсторонившись від чужої долоні.

Мені навпаки здалося, що Барбі було все одно.

— Точно діє, – запевнила вона мене, опускаючи руку. – Вона постійно дивиться на нас. Потім, авжеж, відводить погляд, але все одно...

— Все одно вона кохає іншого... – я зітхнув і взяв до рук келих вина.

— Тобі просто треба її розтормошити... – вона усміхнулася, на секунду змовкла, а потім взяла до рук келих і продовжила. – І, якщо хочеш, я готова з цим допомогти.

— Не думаю, що це гарна ідея... – чесно сказав я.

— Але все одно, подумай, – вона відпила вина. – Якщо що – клич. Я завжди тобі допоможу...

Оля потихеньку пила вино, а я думав над тим, що, здається, мене надто легко прочитати. Як інакше пояснити те, що ця дівчина, майже не знаючи мене, отак просто все зрозуміла?

А Барбі... Барбі любить таких, як він. Самовпевнених, які всього вже в житті добилися, і тепер як павичі ходять і красуються перед іншими. На такого Костика вона запала? Напевно, так...

Розчаровувало те, що з Олею я не відчував ніякої хімії... Думав, що може дійсно зможу хоч трохи відволіктися від Барбі, та де там... Приперся сюди спеціально, щоб її побісити.

А побісити не надто вийшло. Хоча, хто зна. Не можу ж я залізти їй в голову, коли вона сама нічого не каже...

Я знов кинув погляд в бік Барбі і раптом наші погляди зустрілися.

Буквально на секунду, але все ж таки, я побачив дещо... Її погляд виглядав сумним, а блакитні очі... блищали? Правда?

Вона одразу відвернулася і пішла до іншого столика.

Хотілося прямо зараз вскочити і піти за нею.

Як хлопчисько, їй богу! Поруч з нею я завжди відчуваю себе хлопчиськом...

***

БАРБІ

Коли ж ви вже підете звідси...

Хотілося сісти десь в кутку і розревітися. Прямо як колись ревіла за Костиком, тепер я мало не ридала за Максом.

Отак я змінилася?

Невже все, що мені потрібно — це все ще якийсь хлопець?

Ненавиджу... Я більше не така. Не така. Я маю мету, маю план... Я не буду ганятися за коханням.

Не хочу. Не буду. Нізащо.

Я інша. Тепер — інша.

А ці двоє весело щебетали. І чому я думала, що Макс мене прямо кохає?! Була така впевнена... Може, він мене і не кохав!

Так, годі вже думати про Макса.

Абстрагуватися з кожною хвилиною було тільки важче.

Але я впоралася... Ходила від столика до столика, на автоматі пропонувала «страви дня» та інші акційні позиції.

Страви тих двох виносила так, ніби вони звичайні клієнти і я їх не знаю.

На Макса зовсім не дивилася... Не знаю чому. Може, щоб не видати себе. А може просто тому, що боялася побачити, що він вже не дивиться на мене так, як дивився раніше.

Раптом зрозуміла, що останні місяці мій світ кружляв навколо нього. Настільки великим був його вплив на мою долю...

Я заміщувала ним Костю. І це при тому, що сама наївно вважала, що стаю самостійною.

І де моя реальна самостійність?...

На диво, Макс не влаштував ніяких сцен чи чогось подібного... Хоча, чесно кажучи, десь  в глибині душі я сподівалася, що він таки щось викине і покаже, що насправді привів її сюди заради мене.

Напевно, він справді вирішив рухатись далі. Враховуючи моє до нього ставлення до цього, це напевно було логічне рішення... Але я все одно не жалкую. Думаю, я діяла саме так, як було потрібно для того, щоб я нарешті могла сама розправити крила...

***

МАКС