—…Неочікувано добре написано. — професор з цікавістю переглядав перероблену мною роботу. — Але все ж таки не варто було пропускати пари заради того, щоб перепісати її: у вас і так була б четвірка, я ж сказав…
— Хочете сказати, це все ще не на п’ятірку? — здивувалася я.
— Тоді ваша робота не була на четвірку, але ви старалися… Така гарненька дівчина і захотіла вчитися… — він на секунду замовк, але потім продовжив говорити. — Було б не правильно, якби я не заохочував тих, хто починає старанно займатися.
У горлі став клубок.
Я, я ж щиро вірила що всі мої оцінки завжди були заслуженими, а тепер…
Невже все, що я маю, я отримала лиш завдяки своїй зовнішності?
— Дякую, — я встала і забрала свою роботу. — Я піду.
— До побачення.
— До побачення…
Пішла геть якомога швидше.
В моїх очах вже стояли сльози.
Цей день з самого ранку був жахливим: спочатку Костя поїхав навіть не поснідавши зі мною, потім прийшла його істерична дружина…
Ні, я не можу сказати, що зовсім не розумію її. Вона хоче зберегти сім’ю, зберегти сталий, звичний для неї порядок речей.
Але все одно, треба ж мати хоч якусь самоповагу! Благати мене залишити його їй… Я б на її місці просто кинула такого чоловіка. Якщо чоловік її не кохає, навіщо псувати життя і собі, і йому?
І ще мені… Бо ж я теж кохаю Костю. Якби не вона, ми б з ним були щасливі, жили б разом, не жили б від зустрічі до зустрічі…
Хоча… Чи кохає Костя мене? Насправді, я не знаю… Дуже боюся, що насправді він всього лише користується мною і моїми почуттями. Це вбиває мене. Я не хочу думати про нього в такому річищі, але вже пройшло стільки років... Якщо він не розбереться з цією ситуацією як тільки я випущуся з університету, то…
Ні, не буду загадувати.
Зараз я маю зосередитись. Я хочу показати йому, що в мене є не тільки гарне личко та фігурка.
Я можу бути серйозною, я можу бути відповідальною. Я впораюсь.
Саме з такими думками я і провела ще півдня…
Зібралася і одягнулася в стилі бізнес-кежуал. Чогось надто «смарт» в мене не було, тому поки що я вирішила піти в єдиних своїх сірих брюках прямого крою під чорну водолазку та білі кросівки на подошві-платформі. Завершували образ нове сіре пальто і модний тоненький шалик з зірочками. В руки я взяла свою чорну сумку, в яку влазили документи формату А4 — підписаний договір на право власності баром, а також документи, що підтверджували мою особистість, та їх копії.
Шапку я не вдягла: вже було достатньо тепло щоб ходити без неї. Макіяж зробила легкий, у відтінках nude, а ще — зав’язала волосся у хвіст.
Перед виходом я ще раз подивилася на себе в дзеркало і нарешті змогла вийти.
Як не дивно, в мене вийшло зібратися доволі швидко. Раніше я часто спізнювалася на всілякі зустрічі, але сьогодні я точно прийду трохи заздалегідь.
Зараз було лише двадцять хвилин по сьомій, зустріч була запланована на восьму, а йти туди мені всього хвилин двадцять… Тож в мене було все під контролем.
Я відчувала себе достатньо впевнено, бо вже встигла відійти від денної зустрічі з професором, котрий все ж таки трохи боляче вдарив по моїй самооцінці.
За роздумами я ледь-ледь не пройшла повз місце зустрічі.
BarMEN зустічав мене своєю неоновою вивіскою з дівчинкою-піджейкою, яка танцювала на шесті.
Так, саме так і виглядає суто чоловічий бар…
Але я впевнена, що жінкам теж хотілось би хоч інколи відчувати себе володаркою положення. Бар для жінок точно мав би успіх… Можливо, не як мережа барів, а саме як унікальне місце, єдине в своєму роді на цілу столицю.
Я зробила глибокий вдих і видих і нарешті пішла всередину.
— О, Барбі, ти вже тут! — Костя усміхнувся і поцілував мене в щоку на знак привітання. —Привіт. Я сам тільки зайшов, — він показав мені плащ, що все ще був в нього в руках. — Підемо до гардеробу.
— Привіт, — я усміхнулася. — Добре.
Костя допоміг мені зняти пальто і віддав його гардеробщиці.
— Гарно виглядаєш, — похвалив він мене. — Прямо бізнес-леді.
— Дякую, — спокійно сказала я. — Я взяла з собою підписані документи.
— Молодець. Все правильно, — він пішов назад, до столиків.
Бар ще був зачинений, тож окрім бармена та пари дівчат-піджейок тут ще нікого не було.
— Сідай, — він показав рукою на диванчик біля кутового столику. — Скоро прийде моя людина, той самий, кого я хотів поставити менеджером нового бару.
Я сіла за стіл і кивнула, показуючи, що готова слухати далі.
— Він — дуже перспективний хлопець, вміє керувати баром, хоча сам ще доволі молодий — йому всього двадцять чотири, — Костя усміхнувся. — Він нагадує мені мене самого років десять тому: талановитий, працьовитий, комунікабельний… До речі, він закінчив твій виш з червоним дипломом. Можливо, ви навіть колись бачились… Тож знай, що під твооє керівництво я віддам дуже цінний кадр. Буквально від серця відриваю, — Костя знов усміхнувся.
#1096 в Жіночий роман
#4111 в Любовні романи
#1883 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 06.05.2023