Ми з Костею сиділи за столом одного з його барів. Грала тиха ненав’язлива музика, а напівтемрява робила все навколо злегка таємничим і загадковим, таким самим, як і мій коханий.
—…Барбі, ти просто чудо… — Костя усміхнувся своєю фірмовою усмішкою і зробив пару ковтків віскі, відклавши папери, які я дала йому для ознайомлення кількома хвилинами раніше.
Костя — успішний тридцятидволітній бізнесмен, власник мережі барів «BarMen», а ще він — мій коханий чоловік, з яким я хочу провести все своє життя.
Я усміхнулася Кості, а він тим часом продовжив:
— Але ж ти розумієш, що бар для жінок як ідея бізнесу — таке собі. Жінкам ніколи ходити по барах, в них вдома діти, прибирання, чоловік голодний… — Костя знов відпив свого віскі. — Вони і заробляють вони менше за чоловіків, і алкоголь не так сильно люблять. Взагалі не бачу, як можна заробити на жіночому барі, чесно, заюнь, — він простягнув свою долоню до моєї щоки. — Таким милим дівчатам, як ти, краще думати про себе і не забивати голову безглуздими ідеями… Тож я розумію, чому твій викладач поставив тобі за цю роботу ту вашу нижню четвірку.
Я хотіла-було вже щось відповісти, коли його телефон, який лежав на столі, задзвонив. На екрані висвітилося «Кохана» і я відвела погляд.
Костя взяв телефон і приклав до вуха.
— Так, привіт, — злегка стомлено привітався він з дружиною. —Ні, я в барі на Хрещатику. Формую кошик дозамовлення, бо ж вже кінець тижня. Буду десь за годину, так. Бувай.
Костя поклав телефон екраном донизу.
А я починала злитися.
Скільки років він обіцяв мені кинути дружину? Два? Три? Вже четвертий рік, якщо бути точною… А перші місяці наших стосунків я взагалі не знала, що він одружений!
Він все казав, що ще не час, що я все ще студентка… Але цього року я закінчую магістратуру. Він обіцяв, що як тільки я довчуся, він зможе бути зі мною офіційно, бо і діти його вже підростуть, їм буде не так важко пережити розлучення, та й я буду готова до наступного етапу наших відносин.
Костя завжди був ідеальним коханцем і цікавим співрозмовником. Я закохалася в нього, коли ще була зовсім наївною дівчинкою… Він — мій перший і єдиний чоловік, і я його дійсно кохаю, але… З кожним роком мені все важче відігравати роль коханки, а не коханої.
Як завжди, було дуже боляче бачити, як він розмовляє з нею. Боляче просто від думки, що вона там чекає на нього, що в них там є двоє дітей, і мені в усьому цьому місця зовсім нема. Не має бути у чоловіка дві жінки, це неправильно.
Але я терплю. Терплю з останніх сил, правда. Чесно, мені і самій іноді гидко, що я забираю його з сім’ї… Але ж я в жодному разі не намагатимусь ставати на перепоні між ним і його дітьми, наприклад. Він так само зможе з ними бачитись, зможе брати їх до нас на вихідні, або навіть у будні, якщо його дружина дозволить… Я з радістю б допомагала їм з домашніми завданнями, я дійсно хочу з ними потоваришувати, бо ж це його діти… Думаю, я зможу полюбити їх... Напевно, я вже їх люблю.
— Барбі, мені вже час, — Костя поклав свою долоню поверх моєї, і тим самим відірвав мене від роздумів. — Наступного тижня з понеділка по середу буду в тебе. Вже сказав дружині, що їду до Харкова на три дні, — він усміхнувся і подивився мені в очі. — Відсвяткуємо твоє день народженя на найвищому рівні. До речі, ти вже вирішила, який подарунок хочеш?
— Перепиши на мене той новий бар, — впевнено сказала я, подивившись йому в очі.
— Але лялечко, навіщо тобі той бар? — здивувався Костя.
— Ти кохаєш мене чи ні? — я надула губки і насупила тоненькі брівки.
— Авжеж я кохаю тебе, лялю, — він притягнув мою долоню до своїх губ і поцілував її.
— Хочеш, щоб в мене не було часу гадати щодо того, скільки чаму мені ще чекати твого розлучення?
— Хочу, — чесно сказав він і подивився мені в очі.
— Тоді я хочу мати власну справу. Я хочу те приміщення, — твердо відповіла я, не розриваючи наш зоровий контакт. — І одного з твоїх менеджерів. Тимчасово... Позичити. Щоб він мене повчив і допоміг з управлінням в перші місяці…
— Але цей бізнес-план нікуди не годиться, — чесно сказав мені Костя.
— Знаю, — я кивнула. — Я перепишу його.
— Ти сьогодні така гаряча… — він знов протягнув руку до моєї щоки і продовжував дивитися в очі. — Може, ну його все, і поїдемо до нас?
— Але ти вже обіцяв дружині… — трохи сумно сказала я, опустивши погляд.
— Скажу, що маю зустрітися з важливою людиною. Маю вести його розважатися і все таке… — він підняв моє личко за підборіддя, щоб наші погляди знов зустрілися. — Нехай це буде якийсь дуже-дуже важливий чиновник…
Я аж засміялася:
— Я? Чиновник? Ти ж навіть не віриш в те, що я можу впоратися з маленьким бізнесом…
— Лялечко… — він подався вперед і, прикривши очі, ніжно поцілував мене в губи.
А я, як завжди, відповіла на поцілунок.
Я кохала його, боже, як же сильно я кохала його… Я готова була забути про все… І про дружину, і про його дітей, буквально про все просто заради того, щоб бути з ним поруч, щоб відчувати, що я йому дійсно потрібна, що він все ж також кохає мене…
#1099 в Жіночий роман
#4189 в Любовні романи
#1929 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 06.05.2023