розділ 23

Про ельфійське розлучення та інші приводи для радості

За моєю командою! Дружний полегшений видих!

(Пінгвіни Мадагаскару)

Наступного дня Дженні знову було незручно лізти до людей зі своїми розмовами. Та й загалом, вона вирішила спочатку порадитися з Василиною, не дарма ж вона Премудра. Напевно, зможе щось розумне порадити.

А потім якось так вийшло, що Аллочка перерахувала яблука, уточнила терміни придатності цих яблук спочатку у Баби Яги, а потім і спеціально відловленого Міррет невідомого божка. Дізналася, що кожне продовжує життя десь на десять-двадцять років, дивлячись у якому віці почнеш приймати, а чим раніше, тим діє довше. У сушеному вигляді цей термін одразу скорочувався вдвічі. Але яблук було багато, та й на той час ельфійський правитель з його дружиною могли набриднути один одному настільки, що хотіли б стрибнути з найближчої скелі і завершити цим сімейні муки. Ага, і стрибали б ніжно взявшись за ручки, як сказав вовк. Який, до речі, не менш ніжно тримав за ручку Аллочку, а вона вдавала, що настільки захоплена розрахунками, що жодних привабливих чоловіків поруч із собою не помічає.

Загалом, перерахувавши яблука, розпитавши Яй-Каая і місцями з'ясувавши стосунки, компанія дружним натовпом вирішила їхати до ельфів і вимагати розлучення для Аллочки. Навіть Яга з Василиною поїхали з цікавості. А в останній момент, коли заморений розпитуваннями бог вивів їх із саду, попрощався, поцілувавши насамкінець ручку Василині і зник, а замість нього нарешті з'явилася машина вовка і всі почали розсідатися, в салон прослизнув Мурзик і нахабно заліз на руки Міррет, якимось незрозумілим чином впізнавши у ній котолюбку. Ще й муркотіти став басовито, що за словами Яги водилося за ним вкрай рідко.

Аллочка сиділа поруч із Міррет, така похмура, ніби не розлучатися їхала, а на власну страту. Чим і привернула увагу білявки.

— Щось не так? — тихенько спитала Міррет.

— Мені ніяково, — зізналася ельфійка. — А мені не подобається, коли мені ніяково. І здається, що Пресвітлий Айтанель з мене посміється і скаже, що яблука йому вже не потрібні. У нього там взагалі війна з Ерландом планується і миритися вони не мають наміру.

— Мандраж, — сказав Луї, котрий сидів з іншого боку від Міррет.

— О, я знаю, що допоможе! — радісно вигукнула блондинка і потяглася до сумки, котра лежала біля ніг, ледь не впавши на підлогу.

У сумці Мірет рилася довго, під руку весь час траплялося щось не те. А потім радісно пискнула і простягла Аллочці флягу.

— Що це? — здивовано спитала ельфійка.

— Вишнева наливка за рецептом тітки Луї. Додає хоробрості, зменшує тривожність та взагалі смачна.

Аллочка хмикнула, але флягу відкрила і відпила з неї. Хмикнувши ще раз і подумавши про щось високоінтелектуальне, якщо судити з виразу обличчя, лісова діва відпила ще, ще й ще. А коли Миррет схаменулась і відібрала наливку, фляга була майже порожня. Натомість у Аллочки розчервонілися щоки, погляд став відчайдушно сміливим і насмішкуватим, а нога почала нетерпляче притупувати.

— Бідолашний ельфячий правитель, — пробурмотів досвідчений Фініст, бачачи таку справу.

Але на нього ніхто не звернув уваги, всі були зайняті своїми справами. Василина та Яга про щось шепотілись. Бодя мало не по краплині виливав на голову воду з глека. Не дуже осудний чи через кохання, чи з-за стародавньої магії ельф, дивився в кишеню з жабою і дивно посміхався. Вовк, примружившись і чарівно посміхаючись, дивився на Аллочку. Дженні думала про майбутню розмову з мудрою Василіною. Міррет і Луї, притулившись один до одного плечима, намагалися відшукати в сумці зниклі крилаті сандалії, які могли в будь-який момент стати в нагоді. А Мурзик вдавав, що спить і підглядав за некромантом і богиною донькою, ледве розплющивши праве око.

А триголовий пес, названий Фіністом Гориничем, про якого всі якось встигли забути і не помітили, куди він подівся, лежав собі тихенько під лавкою і щасливо жмурив очі. Охорона саду, якщо чесно, йому встигла набриднути. А тут подорож та ще й не пішки. Є чому радіти.

***

Машина, що ковзає за кілька сантиметрів над землею, котра з'являється буквально з нізвідки, причому, прямо в залі прийомів, виявилася для ельфів у новинку. Ні, непритомніти і розбігатися вони не стали, хоча декому, особливо худому як скелет і одягненому в чорну хламіду, варто було. Перед ним машина ледве встигла зупинитися.

Потім дверцята дивного транспортного засобу відчинилися і перед здивованою публікою постала Аладріель — все така ж прекрасна, хоч і закоротко, як для ельфійки, стрижена. Ще Аллочка була не дуже акуратно причесана, одягнена в чоловічий костюм явно не ельфійського крою, а в руках тримала кошик з яблуками та револьвер.

— Так, — похмуро сказала вона, обвівши публіку поглядом і улюбленим кольтом.

Публіка розумно розступилася, звільняючи шлях до правителя, що сидів на височині в кріслі.

Аладріель хихикнула, гордо підняла голову і пішла, на ходу наспівуючи веселу пісеньку про пастушка, пастушку і сіновал.

Слідом за Аллочкою з машини виліз вовк і завмер біля дверей з таким похмурим виразом обличчя, ніби приїхав когось убити і тепер намагається згадати, кого саме. Бо так уб'єш когось не того, повертатися доведеться.

Аркалель тільки визирнув і сховався назад. Решті і зсередини непогано було видно.

— Ось! — недобре сказала Аллочка, дійшовши до правителя і хряснувши кошиком по підлозі. Ледве ногу не віддавила, та й віддавила б, якби у нього реакція була гірша.

— Що це? — гидливо запитав Айтанель, косячись на кошик.

— Яблука, молодильні, для дружини вашого приятеля, — майже заспівала ельфійка і знову хихикнула. — Міняю на розлучення, як домовлялися.

— Молодильні? — засумнівався ельф і таки заглянув у кошик.

Звідти на нього з одного з яблук подивився хробак. Напевно, дуже молодий черв'як-довгожитель.