розділ 21

Про приклеєні яблучка, дуже сильних гусениць, дивну луну і переляканих вартових

— Шкіпер, літак не витримає стільки дорогоцінного каміння та золота.

— Ми багаті, закони фізики нам ні до чого.

(Мадагаскар 3)

Триголовий пес виявився чудовим провідником, особливо якщо порівнювати з Фіністом. Пес не блукав і не кружляв. Він навіть швидкість не змінював. Знай, трусив собі по доріжці. Двічі зупинявся, щоб почухати праве вухо середньої голови. На третій раз Фініст здогадався туди заглянути, трохи поколупався, примовляючи: «Ай-яй-яй» та «Ой-йой-йой». А потім витяг чи кліща, чи ще якусь пакость і став її демонструвати дівчатам, мало не розігнавши їх по навколишніх кущах. Довелося вовку цю гидоту відбирати, а Фініста потиличником повчити поводженню з жінками.

Пес терпляче сидів на доріжці і чекав, поки люди між собою розберуться. Потім так само спокійно і неквапливо потрусив далі.

Цар Берендей, змушений ховатися по кущах, намагаючись при цьому йти безшумно, під час пошуків кліща та його подальшої демонстрації пообідав насінням, що завалявся в кишені і посумував за засмаженим фазаном, якого вчора так і не скуштував.

Пес же вів компанію і Берендея, вів, а потім, ніби досягнувши якогось невидимого кордону, сів і тихо заскимів хором, шкрябаючи правою передньою лапою плоский камінчик.

Фініст присів біля пса і спробував камінчик підколупати, пальцем. У нього нічого не вийшло і добрий молодець, озирнувшись, відламав від найближчого куща гілочку і спробував колупати вже нею.

Інші стояли і дивилися на це дивне дійство.

— Там мурашки, — нарешті сказав Фініст, трохи піднявши над землею край каменю і зазирнувши під нього.

— Чого? — перепитав Луї, поки решта намагалася зрозуміти, що добрий молодець має на увазі.

— Мурашки там. Камінь тримають. У три шари вже стоять, — пояснив Фініст.

Повторити питання Луї захотілося всім.

Пес тим часом впав на черево, підповз упритул до піднятого каменю і гавкнув у щілину всіма трьома глотками. Фініст від несподіванки відпустив гілочку і камінь з м'яким стуком став на місце. Пес гавкнув ще раз, потім про всяк випадок тричі вильнув своїм лисим щурячим хвостом і, схопившись на лапи, як ні в чому не бувало, потрусив далі.

— Здається, він хотів налякати їх, — невпевнено сказав Фініст.

— Або подивитися на ідіота, який допомагатиме, — пробурмотів Луї.

Фініст задумливо почухав маківку, а потім знизав плечима.

А камінчик з підозрілими мурахами всі обходили по колу, навіть Берендей про всяк випадок глибше заліз у кущі.

***

Вдруге пес розсівся перед яблунею-дичкою і тужливо заскимів, ніби під цим деревом була похована його улюблена мама. Луї інстинктивно перевірив цей факт, але нічого крім черепа якогось дрібного гризуна не виявив.

— А може, це вони і є? — з сумнівом спитала Аллочка, дивлячись на дрібні, зелені та покоцані яблучка.

Вигляд у них був настільки непрезентабельним, що навіть голодна коза могла відмовитись від цього делікатесу. А у Міррет щелепу звело від спогадів про терпкість і кислоту схожих дивовижних плодів, які вона по дурниці спробувала у далекому дитинстві.

— Хто вони? — запитав у ельфійки Луї.

Ні, він, звичайно, здогадувався, але висловлювати подібні припущення вголос чомусь побоювався.

— Молодільні яблука, — сказала Аллочка і мимоволі втягла голову в плечі.

Караючих за святотатство блискавок, як не дивно, не було, і ельфійка стрепенулася.

— Треба на комусь випробувати, — вирішила вона і пильно подивилася на Луї.

— Я й так молодий, — чемно відмовився некромант від сумнівної честі.

Аллочка перевела погляд на Фініста, але він затряс головою, як мокрий пес, а потім, на загальний подив видав:

— Мені не можна. Мені ще водами лікуватися, а мало як вони поєднуються з яблуками. Раптом усі чари пропадуть.

Висловившись, добрий молодець голосно клацнув щелепою і впав у задум. Мабуть, намагався зрозуміти, як же це він зумів так швидко придумати такий розумний привід для відмови.

Аллочка подивилася на вовка, але він широко посміхнувся і заявив, що на даний момент він чоловік у розквіті сил і йому не хочеться знову перетворитися на сопливого молодика.

Аллочка з сумнівом подивилася на батька, але зрозуміла, що випробувати молодильні яблука на ельфі, який найближчої тисячі років старіти точно не почне — досить безглуздо. Довелося Аладріель обдарувати поглядом ще й Мірет, але, отримавши у відповідь не менш пильний погляд, ельфійка зрозуміла, що ще трохи, і яблучка почнуть випробувати на ній, тому сумно зітхнула і опустила очі додолу.

Міррет відразу ж перейнялася до неї співчуттям і саме тому знайшла вирішення проблеми.

— А давайте ми зірвемо трохи яблук і засунемо їх у сумку. Якщо трапляться ще яблука, зробимо так само. А потім, коли вийдемо з саду, знайдемо охочих спробувати їх.

Луї тихенько хмикнув. Він сумнівався, що добровольці для дегустації саме цих яблук знайдуться швидко. Зате решті ідея сподобалася і вони кинулися рвати яблука. І рвали їх довго. Спочатку мовчки, потім пихкаючи, як зграя їжачків, потім тихенько пересварюючись, а потім матюкаючи на всі лади сад, яблуню і тих, хто це все виростив. Яблучкам на всі зусилля та погрози спиляти дерево було відверто начхати і відриватися від гілок вони не збиралися.

— Може, краще гілок наламати? — з сумнівом запитала Мірет.

— Краще цю погань спиляти. Або зрубати мечем Фініста, — сердито сказала Аллочка і прицілилася в яблучко револьвера.

Постріл пролунав так голосно і несподівано, що над деревами з карканням злетіла зграя ворон, яких у цьому саду наче не було, а цар Берендей ледь не випав з кущів. Зате вартові, котрі загубили і царя, і собаку, переглянулися, перехопили сокири зручніше і пішли у бік підозрілого звуку.

Загалом на постріл не відреагувало тільки яблуко, куля його навіть не подряпала, хитнула тільки й полетіла собі далі.