розділ 20

Про те, що подвиги можна вчиняти по-різному, а хороша фізична форма не завадить навіть царям

Людина собаці друг.

(Бобік у гостях у Барбоса)

Насправді, цей сад колись давно створив один нетверезий бог. Пожартував він так. Спочатку зірвав яблучко у тому самому саду, в який Геракл ходив чинити подвиг. Яблуко виявилося незрілим і кислим, але як закуска до молодого вина цілком годилося. Богові тоді так здавалося.

А потім йому стало дуже весело і схотілося щось створити. Сил на те, щоб творити світи йому не вистачало через малоліття і вроджені лінощі, зате у нього був огризок від яблука, що дарує молодість. Насіння, правда, в ньому було біле і м'яке, для посадки зовсім не годилося, але це бог виправив, провівши швидкісне дозрівання.

Потім він із приятелем — таким же молодим і дурним — шукав відповідне місце. І якимось невідомим чином вони забрели у світ Тридев'яти земель. На чому вирішили заспокоїтись, бо втомились і знайшли відповідне містечко — острів на стику двох річок.

Творив нетверезий бог натхненно. Закопав огризок рівно посередині острова, полив і сів поруч чекаючи. Яблуня, природно не зійшла, ні за годину, ні за дві. Вже й вино майже закінчилося, а дерево прокльовуватися не хотіло і все тут.

Загалом, набридло богу чекати і він додав у насіння сили, для прискорення процесу. Яблуні, яких виявилося не одна, піднялися вгору, як лозини, що розпрямилися. Боги, котрі допивали вино, навіть злякалися в першу мить. А потім їм стало шкода молоді деревця і вони зайнялися розсаджуванням їх за три-чотири кроки одне від одного.

Помилувавшися отриманим результатом, ще раз поливши дерева і допивши вино, боги виявили, що жага діяльності нікуди не поділася. Та й настрій був грайливий. І той бог, що спер яблучко, вирішив пожартувати. Швиденько метнувся навколишніми лісами і натаскав звідти різноманітних дерев, щоб яблуні за ними сховати. Потім навіщось насаджував квітів, створивши клумби, і кущів, щоб охочим згризти яблучко життя медом не здавалося, так і не помітивши, що частина рослин, які він викопав у саду у мами, була під захистом від крадіжки. Цінні це були рослини, та й улюблені.

Подивившись на діло рук своїх, боги захотіли альтанку та ставок з рибами — величезними помаранчевими коропами. Альтанка в них створилася швидко, а ось з ставками вийшло безглуздя — кожен почав копати зі свого боку від альтанки і захопився так, що виявив, що ставка виходить два, коли кидати цю роботу було вже пізно. При копанні боги, до речі, нарешті втомилися і носити воду вже не хотіли. Але приятель бога-жартівника знав, де водиться диво дивне, котре вміє плакати довго, нудно і по черзі різними очима, яких у нього було тридцять штук. Це диво можна було посадити в альтанці і нехай собі ридає одразу в дві сторони. А самі вони поки доріжки протопчуть і камінчиками посиплють для краси.

Ні, доріжки вони збиралися топтати нормально, просто ноги тримали погано і петляли більше, ніж треба. А потім боги ще й заблукали у власному саду, разів п'ять заблукали чи шість, точно вони не пам'ятали. Зате посипали камінчиками ґрунтовно і на віки.

Повернувшись до дива, яке старанно і натхненно плакало, через те, що було маленьким і хотіло до мами, боги виявили, що наплакані ставки починають з берегів виходити і поспішили заспокоїти дитину. Щоправда, не встигли, бо з'явилися батьки дива — тато саме зло та мама виборча доброта. Ну, і стали в міру своїх сил мстити за скривджену дитину, ледве весь сад не знищили, але боги, що встигли злегка протверезіти, напружилися і скинули енергію в ставки. З того часу вода в них і набула цілющих властивостей. В одному, куди потрапило більше сили батька, вода зрощувала мертве. В іншому, якому більше дісталося сили доброї матері, вода робила мертве живим. Загалом, добрі ставки вийшли, боги самі злегка очманіли. І зрозуміли, що тепер їхній сад точно в спокої не залишать, тому вирішили перейнятися його охороною.

А пес одного відомого бога мертвих, якраз у черговий раз зірвався з ланцюга, з ним це частенько траплялося після зустрічі з відомим героєм, стрес напевно позначався ... Ну, чи собачка відчула смак свободи і він їй сподобався. Загалом, зірвався пес із ланцюга, втік, зустрів дорогою прекрасну самочку в самому розквіті сил і відповідному настрої. Ну, і нагуляв собі цуценят, що було виявлено надто пізно.

Втім, великого лиха в тому не було, більшість щенят народилося звичайними собаками, просто великими і дуже розумними. А того, якому пощастило з'явитися на світ триголовим і страшним на вигляд, забрали боги, яким саме потрібний був охоронець у сад.

Помилувавшись тим, що створили, молоді боги зрозуміли, що навіть триголовий Дружок не врятує цей садок від крадіжок та розорення. Тому вирішили убезпечити його ґрунтовніше — збудували паркан і поставили ворота, крізь які могли пройти лише обрані, а проходили чомусь лише різні дурні. Потім спотворили в саду реальність, чомусь вирішивши, що доріжок, які плутають у всіх напрямках відразу, недостатньо для того, щоб злодії в цьому саду губилися. А потім і зовсім закопали під найбільшою яблунею портал перенесення, який мав перенести сад у безпечне місце у разі дуже великого лиха. А портал з часом вріс у землю, пустивши коріння, переплів його з яблуневим, виростив псевдорозум і став розважатися на своє задоволення, ставши частиною давніх і легендарних магій.

Загалом, коли молоді боги протверезілі остаточно, вони жахнулися з того, що створили і сподівалися тільки, що старші про це не дізнаються. А якщо й дізнаються, то не зможуть вирахувати творців.

Ну, старші й не дізналися. І не вирахували. У старших без дивних садів проблем завжди вистачає. Тим паче, чудовиська звідти не лізли. А те, що там періодично пропадали безвісти всякі дурні, то хто тим дурням винен? Розумнішими треба бути. Та й різке омолодження навколишніх царів особливої погоди не робило. Все одно їх рано чи пізно труїли вдячні нащадки, які теж бажали посидіти на троні. Або вони самі, зрадівши молодості, що повернулася, падали з коней і ламали шиї. З ними траплялися різні нещасні випадки. Загалом, як виявилося, з'їдене чарівне яблучко зовсім не гарантувало довге та щасливе життя.