розділ 15

Про божественний скандал і другий подвиг

Гарний скандал іде на користь.

(Психологи)

Мама Міррет була всього лише богинею кохання, нехай і в тридцяти світах відразу. Причому богинею влюбливою і, як наслідок, багатодітною. Закохуватися вона примудрялася то в простих смертних, то в богів, а одного разу і зовсім у демона. Тож і дітки у неї були різноманітні. Одні маму радували, другі завдавали неприємностей, треті тинялися невідомо де, а четверті (син того самого демона) вже третє століття поспіль сиділи в пентаграмі намальованої недбалим студентом якогось університету магії.

Втім, звільняти синочка богиня не поспішала. Злі язики навіть подейкували, що вона посприяла його полоненню, бо демон-син, який тихенько собі сидить, нікого не чіпає і нікуди не лізе, подобається їй більше, ніж він же, коли влазив то в інтриги, то в авантюри, то в перевороти і норовив залишитися без голови.

Інші злі язики чомусь були впевнені, що недбайливій матері давно немає справи до полоненого сина. І що вона давно забула скільки саме в неї дітей. Занадто цих дітей багато. Тож одним більше, одним менше, особливої ролі не відіграє.

І той, хто вирішив відправити Мірет на подвиги, напевно думав так само. Інакше для нього не стала б сюрпризом розпатлана богиня, котра ввалилася до кабінету в непрезентабельному вигляді — одяг був обдертий, голова немита, а в правій руці це дивне видіння тримало драконову голову, схоже відірвану від тулуба.

Придивившись до вишкіреної драконячої голови великий бог Нубіду її навіть упізнав. Саме цього крилатого ящера він залишав сторожити кордон, за яким замкнули маму Міррет його колеги-перестраховики. Вони чомусь думали, що вона одразу або побіжить дочку рятувати, або тих, хто піддав дитину небезпеці, вбивати. Нубіду в це не вірив — Елана лише богиня кохання, істота за визначенням слабка, дурна і фігуриста. І дракона залишив лише для того, щоб не виділятися з колективу. Як тепер виявилося, даремно не вірив. Елана з обмеженого простору вирвалася, наплювавши, що замкнули її на курорті з усіма зручностями і навіть чоловіками, в яких можна було закохуватися, і прийшла мститися, як і обіцяла. Навіть драконові примудрилася голову відірвати.

— Де моя дочка! — закричала богиня кохання так, що з вікон повилітали поки не розбиті шибки, прямо так, цілком, і помчали в невідомому напрямку. Квіти, які вирощував Нубіду у вільний від роботи головою божественної колегії час, дружно пов'яли, почорніли та розсипалися пилом. А стіни та стеля пішли тріщинами.

— Яка? — ввічливо запитав Нубіду, швидко відновлюючи стіни і стелю. Бо якщо божевільна матуся заволає ще раз, потрісканий камінь спіткає доля квітів.

— Ах, яка?! — по-зміїному зашипіла богиня кохання і навколо неї закрутилися чорні протуберанці сили, що набагато більше відповідали якомусь богові війни чи втіленому злу.

— У тебе їх багато, — поспішно сказав Нубіду і непомітно видихнув, встигнувши зміцнити свій кабінет чим тільки можна. Досі йому не доводилося бачити по-справжньому розлючену жінку, але тепер він точно знав, що краще нашестя темних богів, ніж одне таке ніжне створіння, котре бажає когось вбити.

— Моя молодша дочка! Осел непоголений! — гаркнула Елана і великий бог на свій жах відчув, що його вуха витягаються вгору, а помацавши їх ще й виявив, що вони вкрилися шерстю. — Я тебе, старий маразматик…

Нубіду поспішно поставив три щити від прокльонів, розгорнув зворотне заклинання і намацав у кишені стародавній амулет, виготовлений ще праматір'ю титанів. Він начебто був найкращим із захисних.

— Все з нею добре, — сказав поспішно, переконавшись, що в маразм поки що не впав. — Дівчинка по пояс Іполити вирушила. І їй допомагає дорослий та вмілий викладач із її школи. І там така компанія зібралася. Чого тільки вартий той милий юнак, який фактично освідчився їй у коханні.

Розрахунок був вірний, чиєюсь закоханістю, особливо в рідну дочку, богиня кохання не зацікавитися не могла.

— Закоханий юнак? — перепитала вона і протуберанці, що огортали її фігуру, трохи притихли.

— Дуже милий і дуже талановитий, — запевнив Нубіду, не говорячи, що некромант. Нехай донечка маму сама потішить. Втім, якщо Елана нічого не має проти демонів, то що їй якісь смертоводи? — Давайте вам краще покажу.

Елана кивнула, озирнулася і поманила пальчиком крісло, що стояло під стіною. Воно слухняно зашкутильгало до неї, рипаючи дерев'яними ніжками і завмерло перед столом.

— Показуйте, — веліла богиня, сідаючи в крісло.

Нубіду м'яко посміхнувся і розгорнув над столом проекцію того, що в цей момент відбувалося з посланою богами героїнею та її компанією. І треба ж було, щоб усе так невдало збіглося і замість мирної картинки поїздки в машині, над столом з'явилося зображення натовпу озброєних мужиків неприємної зовнішності, переляканої Міррет і явно рішуче налаштованого некроманта.

— Мама! — злякано вигукнула дівчина, і Нубіду зрозумів — усе.

А наступної миті він летів у невідомість у компанії свого столу, своїх стін і своєї стелі. Дуже швидко вони наздогнали молоду поштову драконицю і пролетіли повз, довівши, що ці дракони не найшвидше з того, що існує в їхньому світі. Дракониця від шоку навіть мало не впала на землю.

А найголовніше, Нубіду був живий, здоровий і цілий, спасибі стародавньому амулету. Але як зупинити політ і як після цього приземлитися, він гадки не мав. Тому що сил у нього не залишилося, ні божественних, ні людських магічних, все пішло на щити, що не витримали гніву. І саме в цей момент Нубіду вперше усвідомив — немає особливої різниці в тому, чого саме ти бог, нехай ти навіть бог учорашнього дня, але якщо тобі моляться більше віруючих, ніж якомусь богу створення, то ти переможеш його клацнувши пальцями. А більше, ніж у кохання, просять і сподіваються тільки в удачі.

— Ненавиджу жінок, — промимрив Нубіду, завершуючи третє коло навколо улюбленої планети. — Одне втішає, тепер ця шалена мати піде вбивати Яй-Каая, а в нього стародавніх захисних амулетів немає.