розділ 14

Про вовчий блюз, фобії та правильний підхід до подвигів

Розумний у гору не піде, розумний гору омине.

(Народна мудрість)

Ні, грати Дженні почала не одразу. Спочатку вона сиділа на порозі будиночка і спостерігала за тим, як величезний місяць, що виринув з-за дерев, неквапливо піднімається вгору. Ще цей місяць поступово змінював колір. Спочатку була помаранчевим, потім поступово став жовтим, а коли піднявся досить високо, став звично білим. А ще зменшився вдвічі від початкової величини.

Спостерігати за місяцем було спокійно. А ще дуже правильно. Наче Дженні була народжена для того, щоб дивитися, як місяць піднімається в небо.

А потім прийшла музика і Дженні випустила її на волю, видихаючи крізь саксофон. Дівчина сиділа та грала. І ні про що не думала. А навколо неї збиралися слухачі, сяяли очима, іноді гарчали один на одного, але частіше просто сідали, як зачаровані, і дивилися в темряву.

***

— Ой, — сказав Фініст, коли мало не наступив на хвіст першому вовку.

Вовк обернувся і несхвально на нього подивився. Мовляв, ішов би ти далі, добрий молодець, і не відволікав від безкоштовного концерту. Фініст кивнув і обійшов вовка широкою дугою. Вовків, якщо чесно, він змалку боявся. З тими, хто розмовляв, ще спілкуватися міг, якось вони йому здавались більше людьми, ніж звірами. А ось із такими, справжніми, лісовими, волів не стикатися. А все тому, що бабуся в дитинстві лякала вовчком, який рано чи пізно вкусить за бочок. І тими, що в лісі крадуть неслухняних дітей, теж лякала.

Загалом, вовки у бабусі були найнебезпечнішими для дітей істотами і Фініста вона лякала ними з будь-якого приводу. А іноді навіть без приводу просто тому, що поговорити захотілося.

Обійшовши вовка з усією можливою акуратністю, добрий молодець з полегшенням видихнув і сміливо пішов далі. І мало не спіткнувся об ще одного вовка. Від несподіванки Фініст по-дівочому верескнув і відскочив назад. Там виявилося щось м'яке, воно обурено вискнуло через те, що на нього настали. Фініст навіть здогадався що, тому не дивлячись кинувся вліво, спіткнувся об купину і впав ніс до носа з ще одним вовком.

— Мамо, — видихнув Фініст і на карачках відповз задом.

Добре так відповз, швидко, а потім якимось незрозумілим чином сів на ще одного вовка. А може, це був той самий, перший. Несхвальний погляд точно був схожий.

— Пробачення просимо, — хрипко від жаху прошепотів Фініст, схопився і на дерев'яних ногах, що майже не гнулися, попрямував на звук тужливої мелодії, відчуваючи себе нещасним пацюком, що потрапив під чари дудочки англіцького щуролова.

Вовки, яких навколо виявилося безліч, дивилися на доброго молодця жовтими очима і іноді зітхали. Напевно, що не могли запросто дістатися до його боків, захованих під щільною тканиною каптана.

Коли ліс несподівано розступився і показалася галявина з будиночком, Фініст уже був ні живий, ні мертвий, у нього навіть губи тремтіли, не кажучи вже про руки. Зате ноги були все такі ж дерев'яні і не дозволяли молодцеві зганьбитися, втікши з криками. Бігати із такими ногами взагалі було б складно.

Останнім випробуванням для доброго молодця стала пара вовків, що лежали по обидва боки ґанку. Але і їх вдалося благополучно пройти, протиснувшись між Дженні і перилами. Дверцята будиночка Фініст штовхнув щосили, причому двічі, перш ніж хтось відкрив їх назовні. А в будиночок добрий молодець практично впав і так важко дихав, ніби біг повз вовків, а не ледве йшов.

— Як тебе пробрало, — пробурмотів низенький дідок і подав Фіністу чашку з водою. — Гаразд, полеж, відпочинь, а потім по дрова підеш.

Фініст у голос застогнав, але слухняно ліг.

Іти в ліс йому не хотілося, там вовки, темно й страшно. Але відмовити дідусеві не дозволяло виховання. Старість треба шанувати. Це в онука бабуся вбила міцно. За допомогою віника та качалки, якими била по спині у відповідь на неповагу.

***

Мірет в той же час, котрий Фініст витрачав на блукання між вовками, вкотре перечитувала список подвигів у смутній надії, що він блимне і написане там зміниться. Хоча б на напис «Ми пожартували». А краще на вимогу зібрати букет ромашок, сплести з них вінок і пустити річкою в плавання, після чого спокійно повертатися додому.

Список змінюватися не хотів.

Навіть коли за правим плечем Міррет зупинився Луї і теж почав його читати. Та й на появу вовка за лівим плечем він відреагував так само.

— Ех, — тихенько видихнула дівчина і тужливо подивилася на ельфійку, що безтурботно ганялася за гарним метеликом.

Ось ще — дитя природи. Потрапило на симпатичну галявину і вмить забуло про викрадення водяним та інші неприємності. А може так далися взнаки випиті в барі коктейлі. Їх ельфійка випила вдвічі більше, ніж Мірет. От і настрій у неї був вдвічі кращий.

Її татко від доньки не відставав. А у змаганні з пиття коктейлів навіть випереджав. Тому зараз лежав під кущем, час від часу стогнучи і скаржачись на хвору голову. Вовк зупинив машину на цій галявині через ельфа, якого захитало.

Добра жаба обмахувала лопухом хворого і пропонувала принести води. Але Аллоччин тато чомусь відмовлявся. Можливо через те, що в струмку, з якого передбачалося цю воду набирати, купався водяний, зображуючи принесений бурею корч.

— Цікавий списочок, — сказав Луї.

Міррет сумно зітхнула.

— А де тринадцятий подвиг? — спитав некромант.

— Який ще тринадцятий подвиг? — обурено спитала Міррет. Можна подумати, їй дванадцяти мало.

— Ну той, про дочок якогось царя, не пам'ятаю скільки їх було, — сказав Луї і широко посміхнувся.

Міррет, яка не цікавилася біографією Геракла, тільки плечима знизала.

— Якщо ти в нас у ролі героя, — почав міркувати Луї, — то дівчата тобі не підійдуть. Загалом, я згоден.

Вовк видав дивний звук і вишкірив ікла, а потім буркливо запитав:

— Ти що, незайманий?