розділ 12

Про те, що спокійні води можуть бути оманливі, а родичі дуже дивні

Купайся обережно, якщо втопишся, додому не повертайся!

(Напуття дитині)

Озеро було гарне, майже кругле, без заростів очерета. А довкола росли незнайомі ні Міррет, ні Луї дерева. Вони були великі та розлогі. Росли біля самої води, деякі взагалі у воді, в чому переконався некромант, зазирнувши під гілки, що спускалися до землі і купалися в озері.

Ельфійка теж зазирнула. У деревах одразу ж впізнала якийсь сорт сріблястої верби, хоча на погляд Луї листям ці дерева на вербу взагалі не були схожі, скоріше на такий дивний клен, з мініатюрними листочками. Втім, сперечатися з ельфійкою він не став, вона дитя лісу, їй видніше.

Ельф, як не дивно, дерева не впізнав, зате озеру дуже зрадів. Він сів прямо біля машини на землю, роззувся і зайшов у воду по коліно, де й застиг, усім своїм виглядом випромінюючи задоволення.

— Аладріель, а у вас у роду русалок не було? — спитала Міррет, помилувавшись задоволеним виглядом ельфа.

Аллочка голосно пирхнула, а потім дістала з сумки легковажний купальник — синій у білі квіточки, з наклеєними в їхній серединці стразами — і, помахавши ним у повітрі, заявила, що зараз купатиметься. Але спочатку вона полізла під дерево — переодягатися. І пригрозила обірвати хвіст тому, хто підглядатиме.

Вовк вдав, що його це не стосувалося, та й думок у нього подібних не було. Він сів до дерева спиною і втупився в невідому далечінь.

Міррет це засмутило. Вона б з великим задоволенням поспостерігала за викладачем, що підглядає, а потім би яскраво описала цей процес друзям. А ще дівчина запідозрила, що викладач про це швидше за все здогадався, тож і підглядати не став.

— І-і-і-у-у-у-у!!! — пораненим у зад індіанцем закричала Аллочка, забігаючи в озеро.

Купальник їй був до лиця. Втім, дівчині з такою фігурою підійшов би який завгодно купальник, найдурнішого забарвлення та ідіотського фасону, що вже говорити про класичний роздільний.

Міррет хмикнула і відвернулася. Вовк навпаки, повернувся до озера і ліг, поклавши голову на передні лапи. Водяний схоже вирішив перетворитися на ще одну сріблясту вербу, принаймні він був напрочуд схожий на пеньок, що полощить у воді коріння. Справи до дружини йому, схоже, зовсім не було. Втім, як і Аркалелю, що стояв по коліно у воді, до дочки.

Міррет, посвердливши спину ельфійки незадоволеним поглядом, витягла з безрозмірної сумки покривало і сіла на нього на бережку. Купатися їй не дуже хотілося, а змагатися з Аллочкою в конкурсі купальників — і поготів.

Не минуло й п'яти хвилин, як поруч із нею, на край покривала, сіла жаба. Вона встигла десь зірвати лист лопуха і тепер ним обмахувалася як віялом. Ще через кілька хвилин з іншого боку на покривало сів Луї, котрий ходив у кущики по загадкових чоловічих справах.

— Шкода, що купальник не червоний, — сказав він, спостерігаючи за Аллочкою.

— Чому? — спитала Міррет.

— Був би червоний, можна було б уявляти, що там хлюпоче Памела Андерсен, і ми перенеслися в часі і потрапили на зйомки одного знаменитого серіалу. А так, нудно.

Жаба тихо зітхнула і почала обмахуватися інтенсивніше.

— А що там ельф робить? — Запитав Луї.

— Стоїть, — відповіла Міррет.

— Якось дивно він стоїть, — сказав Луї. — Як чоловік на одній вульгарній карикатурі. Там до нього підпливла русалка і…

Що зробила русалка, доповісти Луї не встиг. Аллочка ойкнула, сіпнулася до берега і зникла під водою, ніби її невідоме чудовисько схопило.

— Ах ти ж старий щучок! — несподівано для всіх заволав водяний. — Чужих дружин красти!

І з шаленою швидкістю помчав по воді до того місця, де зникла ельфійка, а потім пірнув і теж зник.

— Дострибалася, — тільки й змогла розгублено сказати Міррет.

Натомість ожив ельф. Він озирнувся на берег, поплескав очима. Потім, мабуть, не дорахувавшись рідної дочки, хрипко запитав:

— Де?

— Там, — відповіла Міррет і вказала пальцем напрямок.

— Ах, ви так, — похмуро сказав ельф, зайшов у воду до пояса і теж пірнув.

— Одному мені це все здається дивним? — запитав Луї в простір.

— Та нічого дивного, — озвалася жаба і навіть відклала вбік лопух. — Дурну ельфу уволік місцевий водяний. Тому що красива і тому, що полізла у воду, не запитавши дозволу. Наш водяний помчав відбивати дружину. Він старший за місцевого буде, тож шанси у нього є. А безглуздий татко, що набирався сил від води і відчувався озером, та й водяним, як голодний дух, сприйняв пропажу дочки на свій рахунок і теж вирушив її рятувати. А принагідно мстити. Незрозуміло лише кому і за що.

— Які пристрасті, — пробурмотіла Міррет.

А вовк підвівся, струснувся і теж пішов у воду.

— А ви куди?! — обурилася дівчина. — Цю дурепу і без вас врятують!

— Нудно, — сказав вовк, озирнувшись.

— Тоді я з вами! — вирішила дівчина і поскакала до озера, на ходу роззуваючись.

Луї зітхнув, підібрав сумку і теж пішов. І думав він про те, що жінки дивні створіння, самі не знають, чого хочуть. А якщо й знають, чинять попри це знання.

***

Аладріель, котра встигла нахлинатися води, попрощатися з життям, згадати половину ельфійських богів, а декому навіть помолитися, була зла, дуже зла. І жалкувала вона зараз лише про одне, про те, що не прихопила із собою в озеро улюблений кольт. Він захищений від води заклинаннями, тож був би зараз у робочому стані. І Аллочка б з величезним задоволенням вистрілила в риб’ячу морду дрібної істоти, одягненої в хламіду обшиту раковинами і перлами, котра привітно їй скалилася.

— Доброго дня, привіт, красна дівчина, — гучним басом заговорила істота.

— Червона?! — обурилася Аллочка і озирнулася в пошуках важкого предмета. Вона навіть згадала, хто і коли її так уже називав, і це тільки додало агресії. І з'явилася підозра, що це якийсь родич того перевертня. У них у роду всі з дивацтвами, і всі вважають червоний колір синонімом краси.