розділ 8

Про знаки та хом'ячків у колесі

Нормальні герої завжди йдуть в обхід!

(Айболіт 66)

Першим пунктом у списку, в який вчитувалась Дженні, значилося — вирушай на місце, де все почалося, якщо когось зустрінеш, розпитай, не забудь вибачитись.

— Ось куди ми маємо повернутися? — спитала Дженні у Фініста, колупаючи вилкою в шматку м'яса. — Де все почалося?

— До кукурудзи, — похмуро відповів добрий молодець. — З неї, окаянної, все почалося. Я спочатку побачив кукурудзу, а потім почув твій англійський фон.

— Хм. — Дженні в задумі побарабанила пальцями по столу. — А вибачення у кого просити?

Чомусь їй у голову вперто лізла одна кукурудза, та сама, яку вона спалила, щоб упіймати Фініста. Втім, якщо для справи потрібно… у чому фенікс дуже сумнівалася. Маразм однієї бабусі був якось імовірніший.

Другим пунктом йшло — шукай знаки, вони тобі підкажуть. І цей пункт одразу ж нагадав про езотерика та її крики: «Бачу духа!». Загалом теж не надихаючий пункт.

У третьому взагалі пропонувалося йти слідом. Чиїм і до кого, бабуся і Василина уточнити забули.

У четвертому говорилося, що в богів можна попросити допомоги дуже мало разів, тому вимагали не зловживати. В яких саме богів теж чомусь не повідомили.

Далі Дженні навіть читати не стала, підозрюючи, що і перших чотирьох пунктів може вистачити на подорож довжиною у життя.

— Гаразд, — сказала дівчина, вдосталь намилувавшись коротким списком на першій сторінці. — Пішли вибачатися перед кукурудзою. Раптом ми справді когось там зустрінемо.

Фініст з жалем відклав роздертий шматок м'яса і підвівся. Іти до кукурудзи йому хотілося ще менше, ніж дівчині. Але якщо дружина вважає, що це потрібно зробити, він зробить. Не дарма ж Василина премудра.

***

Кукурудза зустріла Дженні та Фініста загадковим і багатозначним шелестом. Причому, як і підозрювала дівчина, нікого довкола не було і розпитувати не було кого.

Поле виглядало непривабливо. Частина зі згорілою кукурудзою здавалася слідом приземлення НЛО, причому, несправного, через що швидкість приземлення була більша, ніж треба, і тарілочка встигла розжаритися. Не спалена кукурудза була частково поламана, частково витоптана, через що найщасливіша, що стояла гордо і прямо, здавалася Дженні докірливим нагадуванням про її дурість.

— Гаразд, почнемо. — Фенікс вирішила не гаяти часу. — О, велика кукурудза, пробач мені, я більше не буду. Визнаю, план був безглуздий, а постраждала ти...

Десь далеко почулася сирена.

— Ти маєш зрозуміти, я намагалася врятувати саксофон. Це, звичайно, не виправдання, але…

Звук сирени наростав і наближався, над дорогою з'явився пил. Дженні, яка захопилася монологом про прощення, уваги на нього не звернула. Мало хто й навіщо там їздить. Може, швидка кудись поспішає. Або пожежники — гасити чергове поле, що палає. А з пилу виринула поліцейська машина.

— Дженні. — Фініст смикав дівчину за рукав і вказав пальцем на блискучий синім чудовий візок.

— О, тепер нам буде з ким поговорити! — зраділа дівчина.

Поліцейські теж вважали, що їм буде з ким поговорити, щоправда, розмовляти бажали про підпал і у найближчому відділку. А Фініст не мав ні документів, ні знання мови. А накладати на поліцейських заклинання Дженні не ризикнула. І закінчилася розмова втечею крізь кукурудзу, стрибком у портал та появою перед баром.

— Мабуть, це знак, — глибокодумно сказала Дженні.

— Ага, — погодився Фініст. — Знак про те, що нам ще треба випити, для заспокоєння нервів, і поговорити з барменом. Він чоловік розумний і вміє давати поради.

Про те, що саме цей бармен розповів йому про скрипки Страдіварі, Фініст скромно промовчав.

***

Інструкції, які потрапили до рук Мірет, теж здалися їй дуже дивними. І перший пункт там говорив:

— Тримай його в залізних кліщах.

Кого саме «його» не уточнювалося, але поки що окрім Луї інших варіантів не було.

Некроманта цей пункт також здивував.

У другому пункті радили шукати місце сили, або місце, де зовсім недавно був великий викид енергії, що змінює. І стверджувалося, що це допоможе стати на початок якогось шляху.

Далі Яй-Каай писав про те, що йти треба по вішках, і там щоразу буде підказка, куди далі. А ще, не можна було упускати чийсь слід. Але про те, чий саме, було написано так туманно, що це могла бути така метафора.

— Так, — сказав Луї, повертаючи Міррет блокнот.

— Шукаємо місце сили? — ввічливо і навіть ніжно спитала дівчина, не уявляючи, де можна взяти кліщі і за яке місце хапати ними Луї.

— Хм, — глибокодумно висловився некромант. Потім таки дав розширену відповідь: — Можна пошукати. Там написано, звідки розпочинати ці пошуки?

— Ні, — сказала Міррет, спритно перегорнувши блокнотик. — Мабуть, не має значення.

— Отже, почнемо звідси, — вирішив Луї і похмуро оглянув бар.

Бармен багатозначно брязнув пляшкою об келих, але Луї це не зупинило. Він допоміг піднятися на ноги Мірет, яку злегка штормило він поєднання: вишнева наливка, політ на крилатих сандалях і багатошаровий коктейль. Поправив кофтинку, що перекрутилася, як на дитині, а потім рішуче велів:

— Шукай!

— Як? — спитала дівчина.

— Мені звідки знати? Це тобі інструкції писали, а не мені, — відповів Луї і завмер, схрестивши руки на грудях і гордо задерши підборіддя.

Міррет трохи потрималася за стіл, потім заплющила очі і спробувала роздивитися енергетичні нитки та лінії, які в неї виходило роздивитися через раз навіть у знайомій обстановці аудиторії для медитацій та настрою. Перед очима одразу заблищали якісь світляки та розпливчасті медузи. Світ став нетверезо погойдуватися. Але Міррет, попри самопочуття, почала повільно і глибоко дихати, намагаючись змусити медуз і світляків злитися в струни, натягнуті з нізвідки в нікуди.

— Туди, — тоном повсталого з могили мерця сказала дівчина, коли струна чи то зібралася, чи з'явилася в уяві, і вказала трохи лівіше від виходу.