розділ 7

Про посиденьки, читання інструкцій та пошуки вовка

— Вовки — санітари лісу.

— А що вони тоді роблять на полі?

(Діалог між вчителькою та школярем)

Розумні сандалії винесли Луї та Мірет до того бару, в якому найчастіше можна було зустріти Гермеса, котрий відпочивав після рознесення кореспонденції та усних послань. Луї посвердлив поглядом облуплену вивіску на якій можна було з трудом розібрати частину назви — «На перехресті…». А от на перехресті чого саме зрозуміти міг хіба що якийсь реставратор, з багаторічним досвідом.

— Хм, — сказав некромант.

— Це гарний бар, — стала на захист сумнівного закладу Міррет. — Ми сюди іноді приходили після іспитів.

— Ага, — сказав Луї, і сандалії повільно й акуратно занесли пасажирів у заклад.

Бармен явно не очікував побачити ширяючих невисоко над землею дівчину і хлопця, та ще й зв'язаних мотузкою. Тому завмер з пивним келихом у руках, його він якраз протирав замшевою ганчірочкою. Просто так, від нудьги, бо в барі була посудомийка. Навіть дві. Одна автоматична, а друга кирпата і смішлива, студентка, яка потребувала підробітку.

Парочка тим часом неквапливо долетіла до столу в кутку, приземлилася і почала виплутуватися з мотузки. Виплутувалися вони довго і старанно, щось у них там явно не ладналося, а потім, змирившись з долею, дійшли в чотири ноги до барної стійки і попросили ножа.

— Хм, — голосно сказав бармен, але ніж дав.

Втім, у цей бар іноді заходили такі особистості, що ця парочка, порівняно з ними, абсолютно нормальна. Он, якраз учора, приходила сова, якій якийсь гад підрізав крила. Дізнавшись, що мишей у барі не подають, вона погодилася на сиру телятину, а потім довго скаржилася на людей, які спочатку пір'я на крилах підрізають, а потім нормально відкрити портал не можуть, через що нещасний птах потрапляє не додому, а прямо на обідній стіл скандинавських богів. І її там мало не з'їдають їздові кішки. Добре хоч якийсь рудий мужик з молотом вчасно бідну пташку у них відібрав, умовив когось із родичів наділити сову даром мови, а потім, вислухавши її історію, навіть позичив грошей і відправив у світ, де багато магів, здатних відкрити портал куди треба.

Загалом історія у сови була сумна, але цікава, і слухали її як професійного баєчника.

А ось дивна парочка, як виявилось, мотузками зв'язалася самостійно. Через те, що якийсь бог-гуморист видав їм одну пару сандалій на двох.

— Вам, мабуть, потрібний пристрій для парашутистів, що стрибають у зв'язці, — задумливо сказав бармен, коли йому повернули ніж, і замовили пиво і коктейль «Радість райдужної феї».

— Хм, — озвався хлопець.

— Ви чули?! Нам треба ще… — закричала дівчина, дивлячись у стелю, і їй ледь не на голову впало необхідне разом із упакованим парашутом. — Гади, — сказала вона.

— А давай складемо список того, чого нам ще не вистачає, — сказав хлопець.

І бармен жестом фокусника дістав з-під стійки пошарпаний зошит, з вирваними листами, і рекламну ручку якогось банку.

Приготувавши коктейль і викинувши дбайливо складені на стійку уривки мотузки, бармен повернувся до протирання і без того чистих келихів, принагідно розмірковуючи про те, а чи не натякнути шефу, що в барі став би в нагоді телевізор з підключеними спортивними і музичними каналами. Захопитися ні тим, ні іншим він не встиг, бо до бару ввалилася чергова парочка. Цього разу — знайомий високий і дуже гарний хлопець, любитель коньяку та дивних питань. А разом із ним зайшла дівчина, якій для повноти образу лише коня й не вистачало. А так і джинси автентичні, і сорочка, і шкіряна «індіанська» куртка, і ковбойський капелюх.

— Коньяку та пива! — радісно гаркнув хлопець, грюкаючи по найближчому столу мечем у піхвах. — А то ми втомилися, поки підземних чудовиськ воювали.

Бармен і некромант хмикнули з однаковим сумнівом, але відразу повернулися до своїх занять — перший до розлиття напоїв по келихах, а другий до складання списку потрібних у подорожі речей.

— Знаєш, — сказав Луї, трохи поспостерігавши за тим, як убраний у типового казкового молодця хлопець хвацько перекидає в себе вже другу порцію коньяку. — Напевно, нам спочатку треба дізнатися, куди ми підемо, а потім уже щось вимагатимемо. А то список у нас виходить довгий і якийсь безглуздий.

Міррет, яка із задоволенням пила смугастий коктейль і не меншим задоволенням уявляла, як вимагатиме у Яй-Каая польову кухню з кухарем і будинок, що саморозкладається, благодушно кивнула і відшукала в кишені заповітний блокнотик.

Дженні в цей же час теж дістала інструкції і вирішила прочитати їх вголос для Фініста, а то нещасний чоловік розумної дружини вже готовий був збитися з шляху і зайнятися нікому не потрібними подвигами — знищенням нежиті і порятунком заморських принцес від драконів.

— Та вони з глузду з'їхали! — дружно гаркнули дівчата, прочитавши перший рядок. — Як це взагалі взаємопов'язане? Безглуздий квест!

Потім переглянулись і відсалютували одна одній напоями. Далі вони вчинили по-різному.

Мірет надулася не гірше за ту сову, скривджену на людей, і віддала блокнотик супутникові, у якого, після прочитання першого ж рядка, очі стали великими і задумливими.

Дженні стала читати далі, бурмочучи, що мудра Василинина бабця, схоже, встигла непомітно впасти в маразм. Загалом Дженні сподівалася, що саме в цей момент Василина спостерігає через свою тарілочку і знайде спосіб повідомити, що десь вийшла помилка. Але Василина не спостерігала, вона ганяла по кухні кота, який замість того, щоб ловити мишей, зайнявся ловом сирих пельменів, які мирно лежали на дошці і чекали, поки їх завантажать у морозилку.

***

— Ми ловитимемо вовка, — безапеляційно заявила Аллочка, дізнавшись, чого захотів правитель Світлих Дубрав в обмін на розлучення.

Ні, спочатку вона довго трусила п'яного тата, намагаючись привести його до тями. Тому що товариш по чарці, який був явно тверезіший, викинув Аркалеля через портал і тут же його закрив, навіть кинута в обмін на батька чашка з кавовою гущею на дні розбилася об стіну. Тато ж бурмотів щось невиразне і освідчувався якомусь другу у вічній любові.