розділ 2

Про те, що ревнощі — це погано

— Ало, поліція, я тут чоловіка із коханкою застукала.

— А ми тут до чого?

— То я їх молотком застукала. Обох.

(Анекдот)

На запитання, «Як спіймати сокола?», бездушний інтернет вивалив цілу купу різної маячні та чиїсь погані вірші. Дженні зітхнула. Саксофон все одно було шкода, і просто так здаватися вона не збиралася. Довелося шукати зерно істини серед купи сміття.

— Значить, ловити на голубів чи пугача, — задумливо сказала дівчина, через три години. — На пугача краще… цікаво, чому на нього мають злетітись горобці? Хм, не написано чомусь. Може, самі не знають? Гаразд, це дурниця. Головне, пугача десь дістати.

Голубів Дженні недолюблювала і ловити їх не збиралася. Вони літають натовпом і дуже люблять гадити. Пугачі набагато симпатичніші, так що все було вирішено.

Залишався останній штрих.

Дженні загадково посміхнулася і виклала в твіттері новину про придурка в дивному одязі. Поскаржилася, що він у неї саксофон украв. А потім гордо пообіцяла зіграти завтра на тому ж місці, причому, на інструменті, який набагато кращий і дорожчий. Інтернети Фініст, швидше за все, не читає, він навіть кнопочку «пуск» впізнавати серед інших навряд чи навчився. Але Василина новиною з ним поділиться. Напевно. Вона дівчина розумна, якщо вірити тим самим інтернетам.

Значить, Василина поділиться новинами. Її чоловік прилетить за іншим саксофоном і потрапить у пастку.

Фенікс зловтішно посміхнулася.

План був, безумовно, гарний. Дженні не бентежило навіть те, що Василина навряд чи читає її твіттер, а швидше за все і зовсім не підозрює про фенікса, що недавно переродився. Просто в душі міцніла віра, що все складеться, і улюблений саксофон повернеться.

А ще Дженні сплела перекладаюче заклинання. Дуже хотілося запитати у мерзенного злодія, навіщо йому саксофон? Сумнівно, що для того, щоб грати блюзи. Блюзи і Фініст у облізлій жилетці  зовсім не поєднувалися.

***

Гидкий злодій тим часом, з настанням вечора, нарешті зрозумів, що летить надто довго і запідозрив, що заблукав. Після чого, про всяк випадок, покружлявши ще трохи над кукурудзяними полями, вирішив шукати місце для ночівлі.

Як давно відомо, ранок вечора мудріший.

Щоправда, у чому саме та загадкова мудрість полягала, навіть Василина не змогла пояснити. Та й чим споглядання ранкових кукурудзяних полів відрізнятиметься від вечірніх, Фініст відверто не розумів. Тільки й лишалося сподіватися, що вранці якесь божество подасть якийсь знак. Стрілочку, наприклад, у небі намалює. Інакше доведеться повертатися та питати дорогу у тієї дивної іноземки. Або у чоловіка, якому на голову впала ворона. Інших людей Фініст за цілий день не зустрів.

Причому, чоловік був кращим. Фініст підозрював, що дівчина, як і належить колишній власниці чудеснозвучної скрипки, пошле його красти якусь дивину. А крадіжками Фініст був ситий по горло. Не його воно, та й кликати його не Іваном.

***

«Колишня власниця скрипки», тим часом, теж пішла кривою доріжкою, дійшла до невеликого містечка і практично влізла в чужий будинок. А винні в цьому були пугачі, які чомусь не бажали жити на кукурудзяних полях.

— Ципа-ципа-ципа, — відчайдушно закликала Дженні, котра висіла у вікні, боячись розбудити підлітка, що похропував в ліжку.

Біла полярна сова дивилася на неї як на повну дурепу і підходити не поспішала. Мабуть не вірила, що всі птахи сестри і немає жодної різниці, як і хто з'явився на світ.

— Ципа-ципа, — ще відчайдушніше покликала дівчина.

Ні, пугача вона так і не знайшла. Зате виявилося, що у місті ціла купа полярних сов. Вони стали дуже популярними завдяки книзі про хлопчика, якому нічого не заважало літати на мітлі.

— Ципа-ципа...

Сова підняла пір'я, зовсім по-людськи зітхнула і таки підійшла. Втрачати їй не було чого. Мерзенний господар підрізав птахові пір'я на крилах. І мишей тягав дохлих. Що це за життя?

***

Пастку Дженні готувала половину ночі.

Сова весь цей час сиділа на капоті машини, блимала очима і розуміла, що всі люди ненормальні. Навіть ті, які зрідка перетворюються на вогняних птахів.

А може, це їй так щастило.

Ось хлопчисько, якому її подарували за хороше навчання, малював на лобі шрам, одягав круглі окуляри і скакав по кімнаті верхи на пилососі, голосно скаржачись, що у батьків немає навіть самої завалящої мітли. У летючість мітли бідна наївна дитина вірила свято.

Тепер ось ця недоптиця. Довго валялася у власноруч викопаній ямі, прикрившись кукурудзою, гілочками і незрозумілою ганчіркою, обляпаною машинним маслом і бензином. Мабуть, нанюхалася випарів. І тому на замореного перевертня, що звалився з неба, відреагувала неадекватно. Прошипівши, «ага, приманився», і дочекавшись, доки він засне на наламаній кукурудзі, ненормальна нова господиня розтягла в повітрі, за допомогою магії, рибальську сіть, якраз над тим місцем, де спав нещасний. Потім, наказавши сові сторожити машину, кудись помчала. Пропадала дуже довго, а повернулася з каністрою, запальничкою та багатообіцяючою посмішкою.

Коли дівчина почала обливати поле навколо сплячого перевертня бензином, намагаючись при цьому поменше шуміти і вголос сподіваючись, що батькам саме ця кукурудза ніколи не подобалася, сова задумалася про те, що піти на північ пішки, не чекаючи поки відросте пір'я на крилах, не така вже погана ідея.

А потім ця ненормальна закінчила полив поля бензином та повернулася до машини.

— Давай краще ти, — сказала Дженні сові і простягла їй запальничку.

Пташка витріщилася на неї круглими здивованими очима.

— Я вогню боюсь, — пояснила фенікс.

Сова відвернулася, підозрюючи, що якщо почне щось підпалювати, пір'я доведеться відрощувати скрізь.

— Гаразд, — змирилася з долею Дженні.

Що тільки не зробиш заради улюбленого саксофона.