5. Твоє життя змінюється від твого вибору.

- Найчастіше, ні. Але з Вами тільки так і виходить.

У відповідь я ж отримала тільки сміх. Це був тихий приємний сміх, що немов мед лився у вуха і заворожував. Він ні каплі не змінився, все такий, як я його запам’ятала. І саме це заспокоїло мене, хоча напевне мало навпаки злякати.

- Вибачте, що так покинув. Робота кликала мене, тому не міг затримуватись. Ви тоді справді мали рацію говорячи, що усі ми завжди кудись поспішаємо.

- Приємно це чути.

- Що всі поспішають?

- Що я права. – Моїх уст торкнулась посмішка. І на мою думку посміхнувся і незнайомець.

- Отже, пригощайтесь. «Чесність». Як і обіцяв.

- Чому за баром та дівчина?

Запала тиша. Я зацікавлено глянула на співрозмовника. Його обличчя, як і тоді,  ховалося у тіні, так що було видно лише пухлі губи. На яких зараз була грайлива і задоволена посмішка. Він був одягнутий у чорний гольф і такого ж кольору джинси. Не здивована. Чоловік відкинувся на спинку стільця і в темряві блиснули його очі. Він мені нагадував кота, що тільки що добряче поїв і задоволено розлігся на канапі.

- Деякі люди, бажають аби за їх «Зневіру» платили інші люди.

- І що ж тоді з ними трапляється?

- Вони зупиняються в житті, роздаючи за безцінь емоції.

- Цікаве рішення для розгляду резюме.

- Так, мені також подобається така ідея.

За столиком запала тиша. Та вона не лякала мене, як і чоловік поряд. Можливо в його словах більше сенсу, ніж у діях багатьох.

- Чому я не могла знайти Ваш бар до цього дня?

- Мій бар?

- Так. Ви видали себе, погодившись з рішенням про резюме. – Чоловік навпроти знову розсміявся.

- Що ж визнаю, Колючко, Ви дуже кмітлива. Щодо питання, розумієте, в мій бар можна зайти лише раз. – Його рука потяглась за бокалом, який він згодом надпив.

- Чому ж тоді я сьогодні тут?

- О, все просто. Я обіцяв Вас вгостити напоєм.