1. Зайти не туди, не завжди погано.

Одного осіннього дня, ховаючись від холодного дощу, я забігла в найближче тепле приміщення. Надворі вирувала негода. Вітер зносив парасольки людей, немов бажаючи їх привласнити собі. Дощова стіна, що лилась з небес, не давала можливості бачити світ навколо. До того ж на диво теплого дня, цей дощ був холодний. Ніби попавши під нього, ти промерзаєш до кісток.

На вході не задзеленчали дзвоники, як це часто буває в магазинах. Навпаки тиха музика приємно лоскотала вуха. І хоча приміщення було в напівтемряві, я змогла розгледіти бар і декілька столів. Тут було майже пусто: бармен, що протирав стакани; чоловік, що працював за ноутбуком і заплакана дівчина, яка пила вино на самоті.

Оглянувшись назад шкірою пройшлись холодні мурахи. І хоча я не люблю бари, але інший варіант мені не підходив. Тому тихо видихнувши я підійшла до хлопця за стійкою. Він високий брюнет з татуюванням на лівій руці. Змія, яка обплітала його руку від долоні до плеча, ховалась десь під чорною футболкою.

- Вам щось налити?

- Так, вина. Можливо у Вас є червоне напівсолодке? – Невпевнено запитала я. Хоча скоріше всього воно тут було, в мене викликала сумніви якість продукту, а можливо то говорила моя не любов до маленьких барів.

- Так. – Знову привернув мою увагу бармен. – Можу запропонувати вам «Ревність», «Гнів» чи «Кохання».

- Що?

Я спантеличено глянула на хлопця. Про що він? Для мене це звучало, як пропозиція купити почуття. Чи можливо вибрати ті, що відчувала я зараз? Бармен же розуміючи посміхнувся і протягнув мені меню. Там замість дивовижних назв були почуття. Наприклад, з білого вина була: «Невинність», «Чистота», «Початок». Ніби хтось називав напої за їхнім кольором і своїми вподобаннями. Що ж до такого я була не готова.

- Хіба у Вас не має інших назв, аби зрозуміти, що це за напій?

- Хіба Ви знаєте чи підробка подане вино, чи воно справді з Італії?

Я розсміялась. Можливо в цьому він був правих, але все ж ці назви здавались такими незвичними й не логічними для цього закладу.

- Обрати щось на свій смак?

- Ні, дякую. Я буду «Зневіру».

- В вас був важкий день? – Продовжив розмову бармен, поки готував коктейль.

- Ні, завжди було цікаво, яка вона на смак.

- Тоді раджу спробувати ще довіру на смак.

- Вона на смак, як і зневіра?

Хлопець, подаючи стакан, здивовано на мене глянув.

- Ви вже пробували.. Тобто були у нас раніше?

- Ні, можливо я  просто збрехала сказавши, що не знаю на смак зневіру.

Взявши свій стакан, я направилась до найближчого столика біля вікна. Промінці від ламп ледь-ледь дотягувались сюди. Можливо сюди світло мало поступати з вікна, але сьогоднішня погода робила цей столик досить непомітним. Можливо тому я й не помітила, що він був зайнятий.