Останній постріл

Розділ 41.

Старий готель «Верес» зустрів їх тишею.
Будівля стояла на околиці міста, оточена занедбаними деревами й потрісканим асфальтом. Колись тут зупинялися заможні гості, але тепер вікна були забиті дошками, а на фасаді залишилися лише сліди від старої вивіски.
Маркус перевірив зброю й поглянув на команду.
— Нагадую план. Рік і Майкл — зі мною. Нік контролює камери й зв’язок. Міла залишається біля машин, поки не переконаємося, що всередині безпечно. Сара допомагає координувати затриманих. Ніхто не геройствує.
— Ти це Дарену сказав би, — пробурмотів Рік.
— Дарен зараз у відділку.
— Так, звичайно. А ще він, мабуть, сидить тихенько, склавши руки, і не намагається вкрасти наші документи, щоб приїхати сюди.
Маркус кинув на нього похмурий погляд.
— Ріку.
— Мовчу.
Майкл поправив куртку й перевірив магазин.
— Якщо Дін справді тут, він не здасться без бою. Я бачив, як працюють його люди. Вони не просто охоронці. Вони готові померти за нього.
— Тоді постараємося залишити їх живими, — сухо відповів Маркус. — Мені потрібні свідки, а не ще один список загиблих.
У навушнику пролунав голос Ніка:
— Є рух на нижньому рівні. Троє людей біля східного входу. Ще двоє в кімнаті, де встановлені сервери. І, здається, хтось рухається до центрального залу.
— Дін? — запитав Маркус.
— Не можу підтвердити. Камери старі, але хтось залишив їх увімкненими. Наче спеціально хотів, щоб ми знали, куди йти.
Маркус насупився.
— Отже, нас чекають.
— Можемо відступити й запросити підкріплення, — запропонував Майкл.
— Ні. Якщо вони почнуть знищувати документи, ми втратимо все.
Маркус першим рушив до входу.
— Працюємо.
Підземний рівень виявився значно більшим, ніж вони очікували.
За важкими металевими дверима тягнувся вузький коридор із кількома приміщеннями. На стінах висіли старі схеми будівлі, а в кінці коридору блимало холодне світло.
Рік помітив чоловіка біля повороту.
— Поліція! Руки так, щоб я їх бачив!
Чоловік кинувся тікати.
— Стій!
Майкл перехопив його біля сходів, повалив на підлогу й за кілька секунд застебнув кайданки.
— Один готовий, — повідомив він.
— Не святкуй завчасно, — відгукнувся Рік, обшукуючи сусіднє приміщення. — Тут ще двоє.
За дверима серверної почувся гуркіт. Нік, який стежив за камерами з машини, різко заговорив у навушнику:
— Вони намагаються стерти файли! Якщо хочете зберегти записи, вам треба негайно зупинити їх.
— Ріку, Майкле, серверна! — наказав Маркус.
— А ти куди? — запитав Рік.
Маркус уже дивився на прочинені двері в кінці коридору.
— До людини, заради якої ми сюди приїхали.
— Маркусе, не йди сам!
Але той уже зник за дверима.
Центральний зал колись був рестораном. Тепер посеред нього стояв довгий стіл, заставлений папками, ноутбуками й кількома телефонами.
Біля вікна стояв чоловік у темному костюмі.
Дін Моріа.
Він не виглядав наляканим. Навпаки, усміхався так, наче чекав на старого знайомого, який трохи запізнився на зустріч.
— Детективе Вейле, — промовив він. — Нарешті.
Маркус підняв зброю.
— Руки вгору. Повільно.
Дін розвів руками, але замість того, щоб одразу підкоритися, витягнув пістолет із внутрішньої кишені.
Обидва завмерли.
Маркус тримав його на прицілі. Дін цілився у відповідь.
Між ними було близько десяти метрів.
— Ти справді думав, що зможеш просто прийти сюди й забрати мене? — запитав Дін.
— Я не думав. Я прийшов це зробити.
— Самовпевнено.
— А ти надто багато говориш для людини, яка вже оточена поліцією.
Дін усміхнувся ширше.
— Ти завжди такий непривітний? Чи це особливе ставлення до мене?
— До таких, як ти, у мене немає нічого, крім неприязні.
— Ти навіть не знаєш, скільки людей я врятував.
Маркус коротко засміявся, але в його очах не було веселощів.
— Ти називаєш убивства порятунком?
— Деякі люди заслуговували на покарання.
— Це не тобі вирішувати.
— А кому? Системі, яка роками заплющувала очі? Поліції, яка приходила надто пізно? Чи тобі, детективе, який так і не зміг урятувати власну родину?
На мить у залі стало зовсім тихо.
Погляд Маркуса змінився. Його пальці міцніше стиснули руків’я зброї, але голос залишився холодним.
— Ще одне слово про мою родину, — сказав він, — і ти пошкодуєш, що взагалі відкрив рот.

— Ось воно. Твоя слабкість.
— Ні. Моя слабкість — це люди, яким я дозволяю наближатися. А ти просто злочинець, який помилково вирішив, що знає мене.
Дін зробив крок убік.
Маркус одразу змістився, не опускаючи зброї.
— Стій!
— А якщо ні?
— Тоді доведеться покласти тебе на підлогу. І повір, я не збираюся робити це обережно.
— Ти хочеш мене живим?
— Поки що.
Дін раптом кинув погляд на стіл. Маркус помітив рух його очей, але не встиг зрозуміти, що саме той задумав.
Дін штовхнув стіл на нього.
Папки й техніка з гуркотом посипалися на підлогу.
Маркус відступив убік, але Дін уже кинувся до бічних дверей. Пролунав постріл. Куля вдарила в стіну над плечем Маркуса.
Він не вагався.
— Поліція! Зброю кинь!
Дін не зупинився.
Маркус наздогнав його біля дверей. Вони зіткнулися з такою силою, що обоє врізалися в стіну. Пістолет Діна вислизнув із руки й відлетів під металеву шафу.
Дін ударив Маркуса в обличчя. Той похитнувся, але втримався на ногах і вхопив супротивника за куртку.
— Ти впертий покидьок, — прошипів Дін.
— Мені це вже казали.
Маркус ударив його в живіт, змусивши зігнутися, і спробував заламати руку за спину. Дін вирвався, штовхнув його на стіл і кинувся до іншого виходу.
Маркус схопив його за плече.
Дін розвернувся й ударив його ще раз.
На секунду перед очима Маркуса потемніло. Він відчув, як по губі потекла кров, але не відпустив противника.
— Ти не розумієш, — задихано промовив Дін. — Я лише починав!
— Тоді добре, що ми зустрілися раніше.
Маркус підсік йому ногу. Дін упав, потягнувши його за собою. Вони опинилися на підлозі, борючись за контроль над руками. Дін спробував дотягнутися до кишені, але Маркус перехопив його зап’ястя й притиснув до підлоги.
— Руки за спину!
— Іди до біса!
— Після тебе.
Маркус нарешті застебнув кайданки на його зап’ястях.
Коли до зали вбігли Рік і Майкл, Дін уже лежав обличчям донизу, а Маркус важко дихав, тримаючи коліно біля його спини.
Рік окинув їх поглядом.
— Я так розумію, переговори пройшли успішно?
Маркус підвівся й витер кров із губи.
— Він був не дуже схильний до співпраці.
— Помітив. У тебе обличчя таке, ніби ти домовлявся з ним кулаками.
— Ріку, забери його.
Майкл допоміг Діну підвестися.
— Дін Моріа, ви затримані за підозрою в організації злочинної діяльності, замовних убивствах, викраденнях і нападі на працівників правоохоронних органів.
Дін повернув голову до Маркуса.
— Ти думаєш, що переміг?
Маркус подивився йому просто в очі.
— Ні. Я думаю, що нарешті зможу спокійно допитати тебе.
Уперше усмішка зникла з обличчя Діна.
Поки Маркус затримував Моріа, команда завершувала зачистку.
Рік і Майкл затримали двох озброєних помічників у серверній. Ще трьох знайшли в сусідніх кімнатах — один намагався втекти через запасний вихід, інший знищував документи, а третій охороняв шафи з телефонами й підробленими посвідченнями.
Нік дистанційно заблокував видалення даних і зберіг записи з серверів.
Міла, отримавши підтвердження, що приміщення безпечне, спустилася разом зі слідчими.
— Боже, — промовила вона, оглядаючи стіл із документами. — Ви тут знайшли цілий архів злочинів.
— І, схоже, список людей, яких вони планували прибрати наступними, — відповів Рік.
На екрані одного з ноутбуків залишився відкритий файл. У ньому були імена працівників їхнього відділу, адреси, розклад чергувань і фотографії.
Серед них — Маркус Вейл, Дарен Крос, Ніл Грейсон, Рік, Міла, Нік і Сара.
Міла перестала усміхатися.
— Вони збиралися дістатися до всіх нас.
— Саме тому ніхто не розходиться, поки ми не перевіримо кожен файл, — сказав Маркус.
Рік поглянув на нього.
— А Дарен?
— Він у відділку.
— Маркусе, я запитав не про його місце перебування. Я запитав, чи ти збираєшся сказати йому, що ми знайшли.
Маркус помовчав.
— Коли переконаюся, що загрози більше немає.
— Тобто він дізнається від Ніка за п’ять хвилин.
— Тоді навіщо ти питаєш?
Рік лише похитав головою.
— Колись ти навчишся не брехати самому собі. Можливо.
Маркус удав, що не почув.
Розслідування тривало ще кілька днів.
Вилучені документи, записи й показання затриманих підтвердили роль Діна Моріа в діяльності «Спасителів».