Знайдений

Розділ 40.

Дарен прокинувся від вібрації телефона.
Голова ще трохи боліла, але ніч минула спокійно. Він сів на ліжку, намагаючись не робити різких рухів, і подивився на екран.
Повідомлення від Ріка.
«Ми його знайшли. Головного. Негайно приїжджай до відділку. Збираємося всією командою. Маркуса вже повідомив».
Дарен перечитав повідомлення.
Потім ще раз.
Він набрав Ріка.
Той відповів майже відразу.
— Що означає «ми його знайшли»?
— Те й означає.
— Діна Моріа?
— Є вагомі підстави вважати, що так.
Дарен миттєво встав із ліжка.
— Де він?
— По телефону не обговорюватиму. Приїжджай.
— Ріку…
— Дарене, я знаю, що ти зараз хочеш почути подробиці, але Маркус наказав зібрати всіх у переговорній. І, перш ніж ти почнеш сперечатися, так, він знає, що ти приїдеш.
— Він дозволив мені?
— Він сказав: «Якщо цей упертий ідіот спробує приїхати сам, я особисто заберу в нього ключі від машини».
Дарен завмер.
— Він не може забрати мої ключі.
— Тоді не змушуй його перевіряти, чи може.
Рік завершив виклик.
Дарен швидко одягнувся, але, згадавши вчорашнє запаморочення, зупинився біля дверей.
Він не хотів знову чути лекцію про лікарню.
Тому спустився на кухню й побачив Маркуса, який уже пив каву та переглядав документи на планшеті.
— Ти знав, що вони знайшли Моріа? — запитав Дарен.
Маркус підняв очі.
— Доброго ранку й тобі.
— Маркусе.
— Доброго ранку, Дарене.
— Рік сказав, що вони знайшли головного.
Маркус відклав планшет.
— Так. За попередніми даними, Нік простежив фінансовий переказ до об’єкта, який орендує компанія, пов’язана з Моріа. Під час перевірки виявили людей, які можуть бути частиною його мережі.
— І ти не розбудив мене?
— Ти спав.
— Це не відповідь.
— Це саме відповідь.
Дарен схопив куртку.
— Я їду.
— Сніданок.
— Немає часу.
Маркус підвівся.
— Дарене, ти не поїдеш, доки не поїси.
— Ти серйозно?!
— Абсолютно.
— У нас може бути шанс схопити людину, яка стоїть за всіма цими вбивствами!
— А в нас може бути проблема, якщо ти знепритомнієш за кермом.
Дарен відкрив рот, але Маркус підняв руку.
— Я не збираюся сперечатися. Їж. Я відвезу тебе сам.
— Я можу керувати автомобілем.
— Не сьогодні.
Дарен стиснув щелепи.
— Я ненавиджу це співжиття.
— А я починаю звикати.
— Це найгірше, що ти міг сказати.
— Їж.
Дарен сів за стіл і схопив тост.
Маркус повернувся до планшета, приховуючи ледь помітну усмішку.
Через кілька хвилин вони вже виходили з дому.
І цього разу Дарен не сперечався, коли Маркус простягнув йому руку, допомагаючи сісти в автомобіль.
Він лише пробурмотів:
— Нікому не кажи.
— Про що?
— Про це.
— Я навіть не знаю, про що ти.
— Чудово.
Маркус зачинив дверцята.
Але, обходячи автомобіль, тихо всміхнувся.
У відділку на них уже чекали всі.
Нік стояв біля великого екрана. Рік розкладав документи. Міла розмовляла із Сарою, а Майкл, який прибув раніше, нервово крутив у пальцях телефон.
На екрані була фотографія чоловіка середнього віку в темному пальті.
Обличчя нечітке, але достатньо виразне, щоб упізнати його на іншому записі.
Поруч стояла будівля з вивіскою приватної охоронної компанії.
Маркус зупинився біля столу.
— Починай, Ніку.
Нік натиснув кнопку.
— Учора ми отримали доступ до частини архівних документів, пов’язаних із «Вектор Сек’юріті». Серед них знайшовся контракт на охорону складського комплексу, який офіційно закрили три роки тому. Проте платежі за обслуговування продовжували надходити.
— Від кого? — запитав Дарен.
— Від компанії-прокладки, яку ми вже пов’язали з фінансовими переказами Моріа.
На екрані з’явилася карта.
— Сьогодні вранці один із наших контактів підтвердив, що на території складу регулярно буває чоловік, схожий на Моріа. Ми перевірили записи з камер і знайшли кілька збігів.
— Це він? — запитав Маркус.
— Поки що ми не можемо стверджувати це на сто відсотків. Але в нас є достатньо підстав для офіційного затримання за підозрою в організації злочинної діяльності, якщо оперативна перевірка підтвердить особу й обставини.
— Отже, маємо адресу, фінансовий слід і можливе місце перебування, — підсумував Маркус. — Це вже більше, ніж ми мали вчора.
— Є ще дещо, — сказав Майкл.
Він поклав на стіл старий телефон.

— Я знайшов резервну копію голосового повідомлення Кевіна.
Дарен повільно повернувся до нього.
— Ти прослухав його?
Майкл кивнув.
— Так.
— І?
Майкл не відразу відповів.
— Він знав, що за ним стежать. І сказав, що має документи, які можуть довести, хто керує Спасителями.
Маркус випростався.
— Де ці документи?
— Кевін не назвав місце. Але він сказав одне ім’я.
— Яке? — запитала Сара.
Майкл подивився на Дарена.
— Дін Моріа.
У кімнаті запала тиша.
Дарен опустив погляд на телефон, потім знову підняв його на Майкла.
— Чому ти не сказав нам раніше?
— Бо я щойно знайшов запис. І тому, що останні слова Кевіна були не про документи.
Майкл натиснув кнопку відтворення.
Із динаміка долинув потрісканий голос, уривчастий і наляканий:
— «Майку… якщо ти це слухаєш, значить, я не встиг. Не довіряй людям, які називають себе спасителями. Моріа не той, за кого себе видає. Він не просто віддає накази. Він знає, хто ви всі… Він знає про Вейла. І про Кроса…»
Запис обірвався.
Дарен повільно підвів голову.
— Про мене?
Маркус дивився на екран, але його обличчя стало кам’яним.
Нік швидко перевірив файл.
— Це не повне повідомлення. Схоже, частина даних пошкоджена. Я спробую відновити решту.
— Зроби це, — сказав Маркус. — Негайно.
Він повернувся до команди.
— Ми маємо зачіпку, але не маємо права діяти необережно. Якщо Моріа справді перебуває на складі, він може бути не один. Ріку, зв’яжися з керівництвом і підготуй групу. Ніку, відновлюй запис. Майкле, передай усі матеріали своєї операції нашій групі через офіційний канал.
— Зрозумів, — відповів Майкл.
Маркус перевів погляд на Дарена.
— А ти залишаєшся зі мною.
Дарен повільно всміхнувся.
— Я навіть не встиг нічого сказати.
— Тому я й користуюся моментом.
Міла нахилилася до Сари й прошепотіла:
— Бачиш? Я ж казала. У нього вже є хлопчик.
Сара тихо засміялася.
Дарен почув.
— Міло, я клянусь…
— Що? — невинно запитала вона. — Я лише констатую факти. Ви живете разом, сваритеся, він стежить, щоб ти їв, а ти дивишся на нього так, ніби хочеш або поцілувати, або задушити.
Дарен почервонів.
Маркус повільно повернувся до Міли.
— Ще одне слово — і ти особисто перевірятимеш усі матеріали за останні десять років.
Міла приклала руку до серця.
— Жорстокий. Я просто хочу, щоб ви обоє були щасливі.
— Ми не…
— Знаю, знаю. Ви просто колеги.
Вона відвернулася, приховуючи усмішку.
Дарен сів біля Ніка, намагаючись не дивитися на Маркуса.
Але коли Маркус проходив повз, він на мить торкнувся Даренового плеча.
Легко.
Майже непомітно.
— Усе буде добре, — тихо сказав він.
Дарен підняв на нього очі.
— Ти не можеш цього обіцяти.
— Ні, — погодився Маркус. — Але можу пообіцяти, що ми не дамо їм вирішувати, хто з нас наступний.
Дарен кивнув.
На екрані знову з’явилася фотографія Діна Моріа.
Тепер у них було ім’я, місце, фінансові документи й останнє повідомлення людини, яку вбили за спробу розкрити правду.
Уперше за довгий час команда Маркуса мала шанс не просто наздоганяти вбивцю.
Вони могли вийти на того, хто стояв за всім.
Та ніхто в переговорній ще не знав, що Дін Моріа вже отримав повідомлення про їхню знахідку.
Він сидів у темній кімнаті, розглядаючи фотографію Маркуса й Дарена біля відділку.
Потім перевів погляд на екран, де світилася карта складу.
— Вони наблизилися, — промовив його помічник.
Моріа ледь усміхнувся.
— Нехай.
— Що ми робитимемо?
Він повільно підняв очі.
— Ми дамо їм те, чого вони хочуть.
— Ви дозволите себе знайти?
— Ні, — спокійно відповів Моріа. — Я дозволю їм подумати, що вони знайшли мене.