Наказ згори

Розділ 38.

Коли нарада майже закінчилася, Майкл попросив Дарена залишитися.
Маркус почув це й одразу насупився.
— Про що?
— Про особисте, — відповів Майкл.
— Усі особисті розмови можуть почекати, доки ми закінчимо перевірку.
— Маркусе, — втрутився Дарен, — це мій друг. Я хочу поговорити з ним наодинці.
— Можете поговорити тут.
— Наодинці, — повторив Дарен.
Маркус кілька секунд дивився на нього, а потім забрав зі столу папку.
— Десять хвилин. І телефони залишаються увімкненими.
— Ти ще й таймер поставиш? — запитав Дарен.
— Не спокушай мене.
Коли двері зачинилися за Маркусом, Майкл сів на край столу.
— Він завжди такий?
— Ні.
— Тобто ще гірший?
— Ти швидко вчишся.
Майкл усміхнувся, але потім став серйозним.
— Дарене, я маю сказати тобі дещо. Мені надійшов офіційний запит від керівництва.
— Який запит?
— Тебе хочуть повернути до нашого відділку.
Дарен застиг.
— Що?
— Після завершення поточної справи. Тебе хочуть відновити в колишній групі. Офіційне формулювання — через кадрову потребу та твою попередню роботу над суміжними справами.
— Я нікуди не повертаюся.
— Я так і думав.
— Тоді навіщо ти мені це кажеш?
— Бо наказ можуть оформити без твоєї згоди. А ще тому, що я не знаю, чи це справді рішення керівництва, чи хтось намагається витягнути тебе з-під захисту Маркуса.
Дарен повільно провів рукою по волоссю.
— Вони хочуть, щоб я повернувся саме зараз?
— Так.
— Після того, як на мене напали? Після того, як убили Кевіна?
— Саме тому я й підозрюю, що тут щось не так.
Дарен підвівся й пройшовся кімнатою.
— Неймовірно. Спочатку мене переводять сюди, потім намагаються вбити, а тепер хтось вирішив, що я маю повернутися назад.
— Я знаю, як це виглядає.
— Ні, Майкле. Ти не знаєш, як це виглядає. Я щодня працюю з людьми, яких намагаються зламати. Я бачив, що вони роблять із Маркусом. Я бачив, як Ніл опинився в лікарні. І тепер ти кажеш, що мене хочуть забрати з цієї команди?
Майкл мовчав.
Дарен зупинився перед ним.
— І ще Кевін. Чому ти не сказав мені раніше, що він міг бути пов’язаний із цією справою?
— Бо я не знав усієї правди про нього. Ми давно не були близькими. Він працював із людьми, про яких я не мав повної інформації. Я думав, що він просто охороняє об’єкти.
— А фотографія?
— Я бачив її раніше. Але не знав, що вона потрапила до ваших матеріалів. У 2019 році я допомагав перевіряти охоронні контракти. Це було до того, як я почав працювати під прикриттям.
— Тобто ти знав про «Вектор Сек’юріті».
— Так. Але не знав, що вони пов’язані зі Спасителями. Коли я зрозумів це, Кевін уже був мертвий.
Дарен довго дивився на друга.
— Я хочу тобі вірити.
— Тоді вір.
— Не все так просто.
— Знаю.
Майкл опустив голос.
— Але є ще одна річ. Кевін перед смертю намагався зі мною зв’язатися. Він залишив голосове повідомлення.
Дарен різко підняв голову.
— Що?!
— Я не встиг його прослухати. Повідомлення було пошкоджене, а потім зникло з мого телефона. Я думав, що це збій. Тепер розумію: хтось видалив його віддалено.
— Ти маєш копію?
— Можливо. У мене є старий резервний пристрій. Я ще не перевірив його.
Дарен заплющив очі.
— Ти міг сказати це на нараді.
— Міг. Але хотів спочатку поговорити з тобою. Я не хочу, щоб ти думав, ніби я використовую смерть брата для виправдання своїх помилок.
Дарен видихнув і поклав руку йому на плече.
— Я не знаю, що думати, Майкле. Але ми це з’ясуємо.
Майкл накрив його руку своєю.
— Разом.
У двері постукали.
Маркус просунув голову до кімнати.
— Ваші десять хвилин закінчилися.
Дарен повільно повернувся.
— Ти серйозно стояв під дверима з годинником?
— Ні. Я просто знаю, що ти не вмієш вкладатися в десять хвилин.
— Я доросла людина!
— Сьогодні ти вже врізався в мене, посварився зі мною тричі й ледь не впав через власну впертість. Я маю право сумніватися.
Майкл повільно перевів погляд із одного на іншого.
— Ти справді живеш у нього?
— Тимчасово, — відрізав Дарен.
— Зрозуміло.
— Не смій.
— Я нічого не сказав.
— Ти подумав.
— Ти завжди так реагуєш, коли люди влучають у правду?
Маркус тихо засміявся.
Дарен повернувся до нього.
— А ти чого смієшся?
— Бо вперше за вечір хтось інший довів тебе до сказу.
— Я ненавиджу вас обох.

— Це вже сімейне, — відповів Майкл.
Маркус і Майкл зустрілися поглядами.
І вперше за вечір між ними промайнуло щось схоже на взаєморозуміння.
Дарену це не сподобалося.
Зовсім.
Тим часом Нік завершив первинну перевірку документів.
На екрані з’явилися три платежі, проведені через «Вектор Сек’юріті» у 2019 році. Усі вони вели до одного рахунку, зареєстрованого на підставну компанію.
Але останній переказ був особливим.
Його провели за два дні до того, як частину документів «Проєкту: Новий гравець» мали знищити.
У призначенні платежу значилося:
«Збереження архіву. Доступ обмежити. Свідків не допускати».
Нік збільшив вкладений файл.
У ньому було ім’я людини, яка підписала дозвіл.
Дін Моріа.
— Маркусе, — покликав Нік.
Маркус підійшов до екрана, за ним — Дарен, Майкл і решта команди.
— Це достатньо, щоб вийти на нього? — запитав Маркус.
— Ще ні. Але це перший документ, який прямо пов’язує ім’я Моріа зі старим архівом. А ще я знайшов місце, куди перевели копії цих матеріалів.
На екрані з’явилася адреса.
Склад на околиці міста, за кілька кілометрів від старої будівлі «Нортбридж».
— Там може бути серверна кімната або сховище, — сказав Нік. — Якщо копії досі існують, ми отримаємо докази.
Маркус випростався.
— Тоді готуємо ордер і групу. Жодних самостійних виїздів. Ми не знаємо, скільки людей Моріа має на місці.
— Нарешті, — пробурмотіла Міла. — Хтось сказав «жодних самостійних виїздів», і я відчула, як у Дарена засмикалося око.
— У мене нічого не смикається, — сказав Дарен.
— Звичайно. Ти просто подумки вже їдеш туди сам.
Маркус кинув на нього попереджувальний погляд.
— Я навіть не ворухнувся, — обурився Дарен.
— Я тебе знаю.
— Це звучить як загроза.
— Це й є загроза.
Майкл тихо засміявся.
Але Дарен не сміявся.
Він дивився на ім’я Діна Моріа й думав про Кевіна, про старі фотографії, про наказ повернутися до колишнього відділку.
Хтось намагався розділити їх.
І, можливо, хтось уже давно готувався до того, що Дарен знову опиниться далеко від Маркуса.