Ті, хто називають себе спасителями

Розділ 37.

У переговорній панувала тиша.
На екрані все ще залишалася фотографія, зроблена у 2019 році. Майкл Морріс стояв біля будівлі «Вектор Сек’юріті» поруч із братом, а позаду них виднівся чоловік із темним браслетом.
Маркус дивився на Майкла так, ніби намагався прочитати правду на його обличчі.
Дарен стояв біля столу, схрестивши руки на грудях.
— Я чекаю, — нарешті промовив Маркус. — Ти сказав, що можеш пояснити. Пояснюй.
Майкл повільно видихнув і провів долонею по обличчю.
— Я працював під прикриттям.
Ніхто не озвався.
Навіть Міла, яка зазвичай не могла мовчати довше хвилини, лише повільно опустила чашку на стіл.
— Що? — перепитав Дарен.
— Під прикриттям, — повторив Майкл. — Уже майже рік. Я не міг розповісти тобі. Не міг повідомити колишнім колегам. І точно не міг розкрити подробиці справи стороннім людям.
— Стороннім? — Маркус ледь підняв брову. — Ти стоїш у відділку, де вбивця полює на наших людей, а на твоєму телефоні з’являються матеріали, пов’язані з тією самою організацією. Я б не поспішав називати нас сторонніми.
— Я не це мав на увазі.
— Тоді обирай слова уважніше.
Дарен кинув на Маркуса попереджувальний погляд.
— Дай йому договорити.
Маркус перевів очі на нього.
— Я слухаю.
— Ні, ти збираєшся його допитувати.
— Це майже те саме.
— Для тебе, можливо.
— Дарене, — попередив Маркус.
— Маркусе, — передражнив той.
— Ви можете хоча б п’ять хвилин не поводитися як подружжя, яке ділить спільну квартиру? — не витримала Міла.
— Міло! — одночасно вигукнули обидва.
— Добре. Мовчу. Але це вже навіть не смішно, це наукове явище.
Рік потер перенісся.
— Майкле, продовжуй, поки вони не почали сперечатися про те, хто сьогодні миє посуд.
Майкл коротко всміхнувся, але усмішка швидко зникла.
— Справу мені передали після серії нападів на колишніх співробітників приватних охоронних компаній. Спочатку це виглядало як помста за старі конфлікти. Потім зникли двоє інформаторів. Один із них знайшовся мертвим. Другого досі шукають.
— І ти вийшов на «Вектор Сек’юріті»? — запитав Нік.
— Так. Але компанія була лише прикриттям для фінансових операцій. Через неї оплачували обладнання, збирали інформацію про людей і фінансували приватні групи спостереження.
— Зокрема за нашою командою, — тихо промовила Сара.
Майкл кивнув.
— Вони називають себе Спасителями.
Міла скривилася.
— Чудово. Ще одна група самопроголошених святих із комплексом Бога.
— Саме так, — відповів Майкл. — Вони переконані, що суспільство прогнило, а закон захищає неправильних людей. Вони вважають себе тими, хто має виправити систему. На їхню думку, якщо людина стала перешкодою, її можна усунути. Якщо свідок може заговорити — його змушують мовчати. Якщо хтось розслідує їхню діяльність — він стає мішенню.
— І хто ними керує? — запитав Маркус.
Майкл затримав на ньому погляд.
— Дін Моріа.
Нік відразу почав щось шукати на ноутбуці.
— Дін Моріа… У відкритих базах такого імені майже немає.
— Тому що це не обов’язково його справжнє ім’я, — пояснив Майкл. — У матеріалах справи воно фігурує як оперативне. Ми знаємо, що він віддає накази, координує групи й особисто затверджує усунення свідків. Але ніхто з тих, хто бачив його зблизька, не надав надійних свідчень. Одні зникли, інші відмовилися говорити, а кілька вже не можуть нічого розповісти.
— Тобто ти ніколи не бачив його обличчя? — запитав Рік.
— Ні. Але я чув його голос на записі. Спокійний, упевнений. Він не кричить і не погрожує безпосередньо. Просто повідомляє, що певна людина більше не становить проблеми.
Маркус стиснув щелепи.
— Як він дізнався про нашу справу?
— Спочатку я думав, що випадково. Потім з’ясувалося, що Спасителі цікавилися «Мостом довіри», старим проєктом і людьми, які могли знати про експерименти над дітьми. Коли ви заарештували Келлера, хтось із їхньої групи почав діяти активніше.
— Келлер був їм потрібен? — уточнив Ніл через відеозв’язок.
— Не знаю. Але вони точно не хотіли, щоб ви дісталися до документів.
Маркус підійшов до екрана.
— А фотографії Дарена? Ніла? Мої?
— Це вже інший рівень, — відповів Майкл. — Вони не просто приховують старі злочини. Вони намагаються знищити тих, хто може зруйнувати їхню систему.

Він замовк на кілька секунд, а потім додав:
— І, Маркусе, справа стосується не лише вашого відділку.
Маркус повільно повернувся до нього.
— Поясни.
— У моєму відділі також були напади. Двоє співробітників потрапили до лікарні. Один інформатор зник. Мій керівник офіційно заявив, що це не пов’язано між собою, але я знаю, що це брехня.
Дарен перестав спиратися на стіл.
— Ти хочеш сказати, що вони полюють на обидві наші команди?
— Так.
— І ти весь цей час мовчав?
— Я не міг говорити!
— Міг хоча б сказати, що маєш проблеми!
— Дарене, якби я розповів тобі про операцію, ти б почав розплутувати її самостійно, а потім зробив би все, щоб тебе вбили!
— Ти мене чудово знаєш.
— Саме тому я й не сказав!
На мить вони обидва замовкли.
Маркус уважно стежив за ними, але не втручався.
Дарен опустив погляд. Він знав, що Майкл має рацію, і це дратувало ще більше.
— То що тепер? — запитав він. — Ми просто чекаємо, доки вони прийдуть по нас?
— Ні, — твердо сказав Маркус. — Тепер ми перестаємо грати за їхніми правилами.
Він повернувся до Ніка.
— Збери все, що маємо на «Вектор Сек’юріті», фінансові перекази, охоронні контракти, доступи до баз. Зістав це з нашими справами й матеріалами Майкла. Якщо Дін Моріа залишив хоча б один слід, ми його знайдемо.
— Уже працюю, — відповів Нік.
— Ріку, перевір, хто в нашому відділку міг мати доступ до цих документів. Міло, зв’яжися з експертами, які працювали над справою Кевіна. Саро, склади психологічний профіль за всіма повідомленнями й діями нападника.
— А Майкл? — запитав Дарен.
Маркус повернувся до нього.
— Майкл залишається тут, поки ми не перевіримо його дані.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
— Він мій друг!
— А людина на фотографії може бути пов’язана з убивствами.
— Ти не знаєш, що сталося!
— Саме тому й перевірю!
Дарен зробив крок до нього.
— Ти не можеш просто вирішувати за всіх!
Маркус теж випростався.
— А ти не можеш вимагати від мене довіри до людини лише тому, що ви разом колись пили пиво після зміни!
— Ми були напарниками!
— Я почув!
— Тоді поводься відповідно!
— А ти поводься як детектив, а не як його адвокат!
Тиша в переговорній стала майже фізично відчутною.
Майкл повільно підняв руки.
— Гаразд. Я сам усе поясню й дозволю перевірити документи. Мені нема чого приховувати від вас у межах цієї справи.
Маркус не відвів погляду від Дарена.
— Добре.
Дарен скривився.
— Чудово. Просто чудово.
Міла тихо прошепотіла до Ріка:
— Якщо вони колись справді одружаться, я відмовлюся сидіти за їхнім столом.
— Я теж, — відповів Рік. — Але весілля подивлюся.
— Я вас обох чую, — сухо сказав Маркус.
— Ми й не ховаємося, — відгукнулася Міла.