Зачіпка

Розділ 35.

Нік стояв біля великого екрана, коли команда зібралася в переговорній.
На стіні були фотографії чорного автомобіля, кадри з камер спостереження, знімки місця нападу на Ніла й документи зі старого архіву «Нортбридж».
— Я перевірив повідомлення, яке отримав Дарен, — почав Нік. — Номер одноразовий, зареєстрований через сервіс, який приховує справжні дані користувача. Але є одна деталь.
Він натиснув кнопку.
На екрані з’явилася таблиця з часовими мітками.
— Повідомлення Дарену надіслали через кілька секунд після того, як він повернувся до будинку Маркуса. Я зіставив час із камерами на прилеглих вулицях.
— І? — запитав Рік.
— У радіусі двох кварталів зафіксували автомобіль, який ми вже бачили біля лікарні, відділку й будинку Ніла. Він не рухався майже дванадцять хвилин. А потім поїхав у напрямку старої промислової зони.
Дарен насупився.
— Тобто вони знали, де я перебуваю.
— Так, — відповів Нік. — Але це не найважливіше.
Він вивів на екран збільшене зображення номерного знака.
— Номер підроблений. Проте на бампері є наклейка. Її майже не видно через бруд, але я збільшив кадр.
Зображення стало чіткішим.
Маленький знак: трикутник із крапкою всередині.
У кімнаті запала тиша.
— Це той самий символ, — тихо сказав Ніл, який приєднався до наради дистанційно з лікарні. Його голос був слабким, але свідомість уже не затьмарювала біль. — Він був у документах «Проєкту: Новий гравець».
Маркус наблизився до екрана.
— Чи може це бути випадковістю?
— Може, — відповів Нік. — Але є ще дещо. Я перевірив старі фінансові записи «Мосту довіри» й «Нортбридж Архіву». У 2019 році кілька платежів проходили через фірму-посередника, яка офіційно займалася охоронними системами.
— Назва? — запитав Рік.
— «Вектор Сек’юріті».
Міла перестала крутити ручку в пальцях.
— Я чула цю назву.
Усі повернулися до неї.
— Де? — запитав Маркус.
— У матеріалах убивства Григорія Савчука. Його колишній відділ внутрішнього контролю підписував договори з цією компанією. Тоді це здавалося звичайною закупівлею обладнання.
— А тепер? — запитав Дарен.
— А тепер ця сама компанія могла мати доступ до систем спостереження, охоронних планів і персональних даних людей, пов’язаних із центром.
Нік кивнув.
— І найцікавіше: компанія змінила власника три роки тому. Документи про продаж є, але кінцевого бенефіціара не вказано. У реєстрі залишився лише представник — Майкл Морріс.
Дарен різко випростався.
Голова одразу нагадала про травму, але він майже не звернув на це уваги.
— Що ти сказав?
Нік подивився на нього.
— Майкл Морріс. Я ще не знаю, чи це той самий Майкл, якого ти знаєш. Прізвище поширене, а запис неповний.
— Він мій найкращий друг, — повільно промовив Дарен. — Мій колишній напарник.
Маркус уважно спостерігав за ним.
— Ти казав, що він їде до міста.
— Так.
— Коли?
— Сьогодні.
Дарен витягнув телефон і перевірив повідомлення. Від Майкла було коротке:
«Приїду ввечері. Треба поговорити про Кевіна. Не хочу обговорювати це телефоном».
Дарен відчув, як холод повільно розтікається грудьми.
— Він нічого не казав про «Вектор Сек’юріті».
— Можливо, він не має до цього стосунку, — зауважив Рік.
— А можливо, має, — відповів Маркус. — Ми не робитимемо висновків, доки не перевіримо документи.
— Це Майкл, — сказав Дарен, і в його голосі прозвучала майже образлива впевненість. — Я знаю його.
Маркус не сперечався.
— Тоді тобі буде легше відрізнити правду від брехні, коли ми з ним поговоримо.
— Ти йому не довіряєш.
— Я не довіряю нікому, хто може бути пов’язаний із людиною, яка полює на мою команду.
Дарен стиснув щелепи.
— Він не ворог.
— Я не казав, що він ворог.
— Але думаєш про це.
— Я думаю про всі варіанти. Це моя робота.
— Іноді ти думаєш надто багато.
— А ти іноді думаєш недостатньо.
— О, почалося, — пробурмотіла Міла. — Я вже скучила за вашими сімейними сварками.
— Міло, — в один голос сказали Маркус і Дарен.
Вона задоволено відкинулася на спинку стільця.
— От бачите? Навіть говорите синхронно.
Маркус проігнорував її.
— Ніку, перевір усе, що стосується «Вектор Сек’юріті». Знайди зв’язки з колишніми співробітниками центру, архівом і нашим відділком. Ріку, перевір доступи до внутрішніх баз.

Хочу знати, хто переглядав справи про Кевіна, Ніла й Дарена за останній місяць.
— А я? — запитав Дарен.
— Ти сидиш.
— Перепрошую?
— У тебе струс мозку, а не відпустка на виживання. Ти допомагатимеш Ніку з аналізом даних, але нікуди не їдеш.
— Ти не можеш просто…
— Можу. Я керівник групи.
Дарен нахилився до нього.
— А я не твоя власність.
Маркус відповів так само тихо:
— Я знаю. Саме тому я прошу тебе не поводитися так, ніби твоє життя нічого не варте.
Ці слова вдарили сильніше, ніж Дарен очікував.
Він відвернувся першим.
— Добре. Я допоможу Ніку.
— Дякую.
— Але якщо ти ще раз назвеш мене «хлопчиком»…
— Я подумаю над цим.
— Ненавиджу тебе.
— Це взаємно.
Міла підняла руку.
— Можна я запишу це як офіційну заяву про розлучення?
— НІ, — відповіли вони знову одночасно.
Міла мало не впустила каву від сміху.