Полювання почалося

Розділ 33.

Ніч повільно огортала місто.
У відділку майже нікого не залишилося. Нік востаннє перевіряв записи з камер, Міла завершувала попередній звіт про тіла, а Рік поїхав додому, пообіцявши повернутися зранку.
Маркус затримався найдовше.
Він перечитував матеріали справи, намагаючись знайти бодай одну деталь, яка могла пояснити, чому хтось методично вбиває людей, пов’язаних із їхньою командою.
Джеймс Рід.
Еліс Морроу.
Кевін Морріс.
Тепер усі троє були мертві, а справжня мета вбивці залишалася невідомою.
Маркус закрив папку й потер втомлені очі.
— Завтра, — пробурмотів він. — Завтра я знайду хоч щось.
Він вимкнув монітор, узяв пальто й уже збирався йти, коли задзвонив телефон.
Номер був незнайомий.
— Вейл.
— Детективе? Це черговий із центральної лікарні. Вам потрібно приїхати.
Маркус миттєво напружився.
— Що сталося?
— До нас доставили Ніла Грейсона. Його знайшли біля автомобільної стоянки неподалік від його будинку. У нього важкі травми. Зараз він у реанімації.
Кілька секунд Маркус не вимовляв ані слова.
— Хто його знайшов?
— Перехожий. Поліцію вже повідомили.
— Він при свідомості?
— Ні. Його стан тяжкий.
Маркус стиснув телефон.
— Я вже їду.
Він не пам’ятав, як опинився біля машини. У голові крутилася лише одна думка: вони знову запізнилися.
Ще кілька годин тому Ніл сидів із ними у відділку. Обговорював справу, аналізував поведінку вбивці, сперечався з Дареном про можливі мотиви.
А тепер лежав у реанімації.
Маркус завів двигун.
— Тримайся, Грейсоне, — тихо сказав він. — Тільки спробуй померти, поки я не дістався до тебе.
У лікарні Маркуса зустріла чергова лікарка.
— Ви колега пана Грейсона?
— Так. Що з ним?
— У нього серйозна черепно-мозкова травма, численні забої та внутрішня кровотеча, яку ми зараз контролюємо. Він також утратив багато крові. Ми зробили все необхідне на цьому етапі, але наступні години будуть критичними.
Маркус провів долонею по обличчю.
— Його хтось побив?
— Судячи з характеру травм, на нього напали. Поліція вже працює.
— Чи є шанс, що він виживе?
Лікарка затримала на ньому погляд.
— Є. Але я не можу обіцяти, що він швидко прийде до тями.
Маркус кивнув і сів на стілець біля стіни.
За скляними дверима реанімації лежав Ніл. Навколо нього працювали медики, а апаратура відстукувала рівний ритм.
Маркус знав Ніла не так давно, як Ріка, але за цей час навчився довіряти його розуму. Ніл умів бачити в злочинцях те, що інші пропускали. Він допомагав їм зрозуміти логіку вбивці, навіть коли ця логіка здавалася божевільною.
І тепер хтось вирішив, що Ніл має замовкнути.
Маркус дістав телефон і набрав Ріка.
— Збирай усіх. Негайно.
— Що сталося?
— На Ніла напали. Він у тяжкому стані.
На тому кінці запала тиша.
— Де ти?
— У лікарні. Я залишуся тут ще трохи, а потім приїду до відділку. Знайдіть усіх і перевірте, чи вони в безпеці. Ніхто не ходить сам. Нікому не повідомляйте свої маршрути.
— Маркусе, ти думаєш…
— Я більше нічого не думаю, Ріку. Я знаю, що нас переслідують.
Він завершив дзвінок і знову поглянув на двері реанімації.
— Тепер ми граємо за моїми правилами, — прошепотів він.
Але чи встигне він захистити команду, якщо ворог уже знає кожен їхній крок?
Дарен помітив стеження ще дорогою додому.
Спочатку це був темний автомобіль, який стояв на перехресті неподалік від відділку. Коли Дарен повернув на сусідню вулицю, машина рушила слідом.
Він не надав цьому великого значення. У місті вистачало автомобілів, а після останніх подій він міг стати надто підозрілим.
Та за кілька хвилин автомобіль знову з’явився в дзеркалі заднього виду.
Дарен повернув праворуч.
Машина повернула слідом.
Він зупинився біля кав’ярні.
Машина проїхала повз, але за кілька секунд зупинилася на протилежному боці вулиці.
Дарен повільно всміхнувся.
— А ось тепер цікаво.
Він не став телефонувати Маркусу. Не хотів здіймати тривогу, доки не переконається, що це справді стеження.
Замість цього він вирішив пограти.
Дарен зайшов до кав’ярні через головний вхід, замовив каву й сів біля вікна. Через кілька хвилин вийшов через службові двері, якими користувалися працівники закладу, і опинився на сусідній вулиці.
Темний автомобіль усе ще стояв там, де й раніше.

Дарен дістав телефон і зробив непомітний знімок.
Потім пішов до найближчої зупинки, сів у автобус, проїхав три зупинки й вийшов. Замість того щоб перейти дорогу, він зайшов у торговий центр, пройшов крізь нього й вийшов із протилежного боку.
І знову побачив знайому машину.
— Ви або дуже наполегливі, або дуже погані у своїй роботі, — пробурмотів він.
Він дістав телефон і набрав номер Маркуса.
Виклик обірвався ще до з’єднання.
Дарен насупився.
За кілька секунд надійшло повідомлення від Ріка:
«Терміново до відділку. На Ніла напали. Він у лікарні».
Усмішка зникла з обличчя Дарена.
Він озирнувся на автомобіль.
Тепер усе стало на свої місця.
— Отже, це не просто стеження за мною, — тихо промовив він. — Ви стежите за всіма нами.
Дарен сфотографував номер машини ще раз, цього разу чіткіше, і надіслав знімок Ніку.
«Перевір цей автомобіль. За мною стежать. І, здається, давно».
Відповідь прийшла майже миттєво.
«Ти де?»
«У безпечному місці».
«Дарене, конкретніше!»
«Ніку, не псуй мені вечір».
Він прибрав телефон до кишені й попрямував до відділку.
Тепер він не збирався просто тікати від переслідувачів.
Він хотів знати, хто вони.
Коли Маркус повернувся до відділку, там уже зібралася майже вся команда.
Рік ходив кабінетом із телефоном у руці. Міла стояла біля столу, склавши руки на грудях. Сара сиділа поруч із Ніковим робочим місцем, а сам Нік виводив на великий екран карту міста.
Дарен зайшов останнім.
— Де Ніл? — запитав він.
Маркус обернувся.
— У реанімації. Стан тяжкий. Лікарі поки не дають прогнозів.
Дарен повільно кивнув.
На його обличчі не було звичного сарказму.
— Хто це зробив?
— Поки що не знаємо, — відповів Маркус. — Але є підстави вважати, що напад пов’язаний із нашою справою.
— Тобто хтось вирішив, що психолог, який допомагає нам зрозуміти вбивцю, має померти? — запитала Сара.
— Або хтось хоче, щоб ми так думали, — сказав Нік.
Він збільшив карту.
— Я перевірив камери біля будинку Ніла. На одному записі видно автомобіль, який проїжджав повз кілька разів протягом вечора. Номер частково збігається з тим, що надіслав Дарен.
Маркус різко повернувся до Дарена.
— Яким ще автомобілем?
Дарен спокійно дістав телефон і показав фотографії.
— За мною стежили. Спочатку я подумав, що це випадковість. Потім перевірив кілька маршрутів. Машина повторювала мої повороти.
— І ти вирішив пограти з ними замість того, щоб повідомити мене?
— Я збирав докази.
— Ти мав повідомити мене!
— Я збирався. Потім дізнався про Ніла.
Маркус стиснув щелепи.
— Дарене, ти не можеш постійно вирішувати все сам!
— А ти не можеш постійно вирішувати за всіх!
У кімнаті запала тиша.
Рік повільно поставив телефон на стіл.
Міла перевела погляд з одного на іншого.
— Ну ось. Я вже почала хвилюватися, що сьогодні не буде жодної сімейної сварки.
— Міло, не зараз, — сказав Маркус.
— Я намагаюся зняти напругу.
— Тоді спробуй мовчати.
— Я пробувала. Не сподобалося.
Дарен ледь усміхнувся, але швидко знову став серйозним.
— Послухайте. За мною стежили ще до нападу на Ніла. Я не знаю, чи пов’язаний із цим автомобіль безпосередньо, але вони не намагалися мене затримати. Просто спостерігали. Наче чекали, куди я піду і з ким зустрінуся.
— Вони могли стежити за твоїми зв’язками, — сказала Сара. — Або перевіряли, чи ти приведеш їх до когось.
— Тоді вони вже знають, що я живу сам, — відповів Дарен.
Маркус кинув на нього суворий погляд.
— Саме тому ти більше не житимеш сам.
Дарен одразу насупився.
— О, ні.
— О, так.
— Маркусе, ми вже обговорювали це.
— Ні. Ти говорив, я слухав. Це різні речі.
Рік прикрив обличчя долонею.
— Почалося.
Маркус підійшов до карти.
— Від сьогодні ми вважаємо, що за нами відкрито полювання. Джеймс, Еліс, Кевін, тепер Ніл. Усі ці люди або були пов’язані з нами, або могли допомогти нам у розслідуванні. А за Дареном стежили ще до нападу.
— Тобто хтось заздалегідь розставив фігури на дошці, — сказав Нік.
— І тепер пересуває їх, — додав Дарен.
Маркус кивнув.
— Ми маємо припинити реагувати на його кроки й почати передбачати їх. Ніку, продовжуй перевіряти автомобіль. Ріку, зв’яжися з колишнім відділком Дарена й дізнайся все, що можна, про Майкла та Кевіна Моррісів.