Полювання на своїх

— О, прекрасно. Командна робота.
Рік поплескав Маркуса по плечу.
— Давай, начальнику. Принаймні він живий і працює.
Маркус перевів погляд на Дарена.
— Якщо ти знепритомнієш за цим столом, я особисто віднесу тебе назад до лікарні.
— А якщо ні?
— Тоді знайду інший спосіб зіпсувати тобі день.
Дарен усміхнувся.
— Ось тепер я впізнаю свого начальника.
Маркус хотів відповісти, але раптом почув голос Ніка.
— Хлопці. Вам треба це побачити.
Усі повернулися до його моніторів.
Нік вивів на великий екран запис із камери спостереження біля промислової зони.
— Я знайшов відео з дороги за два квартали від місця нападу на Дарена. Камера зафіксувала чоловіка приблизно за п’ятнадцять хвилин до того, як Дарен з ним зіткнувся.
На екрані з’явився чоловік у темній куртці з капюшоном. Він ішов, трохи нахилившись, притискаючи руку до лівого боку.
— Збільш, — наказав Маркус.
Зображення стало зернистим, але обличчя на кілька секунд відкрилося камері.
Дарен підвівся так різко, що стілець відсунувся назад.
— Зупини!
Нік натиснув паузу.
Дарен дивився на екран, не кліпаючи.
Його обличчя зблідло.
— Ні… Цього не може бути.
Маркус відразу помітив його реакцію.
— Ти його знаєш?
Дарен не відповів.
Він повільно підійшов до монітора й указав на обличчя чоловіка.
— Це Кевін Морріс.
Рік нахмурився.
— Хто такий?
— Брат мого найкращого друга. І колишнього напарника з попереднього відділку.
Дарен проковтнув клубок у горлі.
— Його звали Майкл Морріс. Ми разом працювали кілька років. Він був мені ближчим за багатьох родичів. Кевін тоді ще навчався, але іноді приходив до нас у відділок. Я пам’ятаю його.
— Чому ти не сказав про нього раніше? — запитав Маркус.
— Бо я не бачив його багато років. Я навіть не знав, що він повернувся до міста.
Ніл підійшов ближче до екрана.
— Якщо це справді він, то ми маємо ще один зв’язок між минулим і теперішнім. Але чому він напав на тебе?
Дарен не відводив погляду від фотографії.
— Не знаю.
Його голос став холоднішим.
— Але я хочу почути відповідь від нього самого.
Нік швидко перейшов до наступного запису.
— Є ще дещо. Після нападу чоловік сів у темний автомобіль. Камера зафіксувала номер частково. Ми простежили маршрут до старого реабілітаційного центру на північній околиці.
— Того, що закрили п’ять років тому? — запитав Рік.
— Саме його. Місце давно покинуте. Немає ні охорони, ні чинної системи сигналізації. Але останніми днями там кілька разів спрацьовувала камера сусіднього складу.
Маркус уже брав зі столу ключі.
— Збираємося. Нік, передай координати патрульним. Міло, ти залишаєшся тут, доки ми не підтвердимо, що місце безпечне.
— Я судмедексперт, а не вазон у кабінеті!
— Тоді будь корисним вазоном і чекай на тіло, — відповів Маркус.
Міла обурено відкрила рота.
Рік усміхнувся.
— Це було жорстоко.
— Але ефективно, — сказав Маркус.
Він повернувся до Дарена.
— Ти залишаєшся тут.
— Ні.
— Це не обговорюється.
— Він напав на мене. Я впізнав його. Я знаю його родину. І якщо це Кевін Морріс, то я можу знати те, чого немає в базі.
— Ти ще не одужав.
— Я не збираюся лізти в бійку. Я просто поїду з вами.
Маркус дивився на нього кілька секунд, потім різко видихнув.
— Ти будеш поруч зі мною. Жодних самостійних дій. Якщо скажу зупинитися — зупиняєшся.
Дарен підвів брову.
— Ти щойно дозволив мені поїхати?
— Я щойно припустився найбільшої помилки за сьогодні.
— Не хвилюйся. Я постараюся не розчарувати тебе.
— Саме це мене й лякає.
Старий реабілітаційний центр стояв за містом, оточений зарослими кущами та високим металевим парканом.
Вікна першого поверху були забиті дошками. На стінах залишилися вицвілі написи, а над входом досі висіла табличка з назвою закладу.
Поліцейські оточили будівлю.
Маркус ішов першим, Дарен — поруч, хоча керівник групи кілька разів кидав на нього невдоволені погляди.
— Якщо в тебе почне паморочитися голова, ти негайно скажеш мені, — тихо промовив Маркус.
— Звісно.
— Я серйозно.
— А я серйозно обіцяю не падати тобі під ноги.
— Дарене.
— Добре. Скажу.
Вони увійшли до будівлі.
Усередині пахло пилом, вологою й старими медикаментами. У коридорі валялися уламки меблів, а на стінах залишилися сліди від знятих табличок.

— Ніку, перевір задній вихід, — наказав Маркус через рацію. — Ріку, зі мною. Дарене, не відходь.
— Ти можеш записати це на диктофон і вмикати щоранку, — прошепотів Дарен.
— Не спокушай мене.
Вони обшукали перший поверх, потім піднялися сходами до старого процедурного відділення.
Двері однієї з кімнат були прочинені.
Маркус подав знак усім зупинитися.
— Поліція. Є хтось усередині?
Відповіді не було.
Він обережно штовхнув двері.
У кімнаті стояв старий металевий стіл. Поряд лежала перекинута лампа, а на підлозі — чоловік у темному одязі.
Кевін Морріс.
Маркус наблизився, перевірив пульс і повільно підвівся.
— Він мертвий.
Дарен завмер у дверях.
Кілька секунд він не рухався. Потім підійшов ближче, присів біля тіла й уважно роздивився обличчя.
Тепер сумнівів не залишилося.
— Це він, — тихо сказав Дарен. — Кевін.
Рік оглянув кімнату.
— Схоже, він помер нещодавно.
Маркус поглянув на тіло.
— Міло, нам потрібна ти. Негайно. І викличте криміналістів.
Дарен повільно випростався.
— Він був поранений, коли напав на мене. Але якщо він тут, то хто його вбив?
— Можливо, хтось, хто хотів його змусити замовкнути, — припустив Ніл, оглядаючи кімнату з порога. — Або той, хто використав його, щоб вийти на нас.
Маркус обернувся до Дарена.
— Ти казав, що Кевін — брат твого найкращого друга. Коли ти востаннє говорив із Майклом?
Дарен опустив очі.
— Рік тому. Він переїхав до іншого міста. Ми іноді листувалися, але останні кілька місяців він не відповідав.
— Ти знав, що в нього були проблеми?
— Ні.
Дарен знову подивився на тіло.
— Але тепер я маю їх знайти.
— Не сам, — сказав Маркус.
— Я й не збирався.
Маркус скептично підняв брову.
— Ти справді хочеш, щоб я в це повірив?
— Ні. Але я хотів, щоб ти на секунду відчув спокій.
Рік тихо хмикнув.
— Ось за це я й люблю вашу команду. У нас навіть труп не може завадити сімейній сварці.
Маркус кинув на нього погляд.
— Ще одне слово — і ти перевірятимеш кожну кімнату сам.
— Мовчу.
Дарен тим часом помітив щось біля руки Кевіна.
Маленький шматочок білого паперу.
— Маркусе. Тут записка.
Він не торкнувся її, лише показав на неї.
Криміналіст обережно підняв папірець пінцетом і поклав у прозорий пакет.
На ньому було написано:
«Перший свідок замовк. Відділок пам’ятає більше, ніж думає».
Нижче стояв знайомий символ — трикутник із крапкою всередині.
Ніл зблід.
— Це той самий знак, який ми знайшли в матеріалах «Проєкту: Новий гравець».
Маркус відчув, як напружилися м’язи його спини.
— Але Келлер сидить під вартою.
— Тоді це не його робота, — тихо сказав Дарен.
Він дивився на записку, і в його очах повільно згасала остання надія, що все це було лише продовженням старої справи.
— Хтось знає, що ми знайшли. Хтось знає, кого ми допитували. Хтось знає, де ми працюємо.
Рік оглянув порожній коридор.
— Тобто в нас є витік інформації.
— Або хтось роками спостерігав за відділком, — відповів Ніл. — І чекав слушного моменту.
Маркус підняв очі.
— Ніхто не залишає будівлю, доки криміналісти не завершать огляд. Перевірити всі входи, виходи, камери, відбитки. Я хочу знати, хто був тут до нас.
Він дістав телефон і набрав начальника Луїса.
— У нас нове вбивство. Підозрюваний, який напав на мого детектива, знайдений мертвим у покинутому реабілітаційному центрі. На місці — символ із матеріалів старої справи та записка з прямою згадкою нашого відділку.
Він вислухав відповідь, його обличчя ставало дедалі суворішим.
— Так, сер. Я розумію. Ні, ми не припиняємо розслідування.
Маркус завершив дзвінок.
— Луїс наказав посилити охорону відділку, перевірити доступ до бази й доповісти про кожен підозрілий контакт.
— Він думає, що наступною ціллю можемо бути ми? — запитав Рік.
Маркус поглянув на записку.
— Ні. Він думає, що ми вже є ціллю.
Дарен повільно стиснув кулаки.
Він згадав Кевіна, Майкла, роки роботи в старому відділку. Згадав, як вони разом поверталися після нічних змін, як сперечалися через дрібниці, як Майкл завжди повторював, що найнебезпечніший ворог — той, хто знає, як ти думаєш.
Тепер його брата знайшли мертвим.
І хтось залишив послання для їхньої команди.
— Це не просто вбивства, — сказав Дарен. — Це попередження.