Полювання на своїх

Розділ 32.

— Ви серйозно вважаєте, що я маю провести тут ще одну ніч?
Дарен Крос сидів на лікарняному ліжку, тримаючи в руках виписку, і дивився на лікаря так, наче той щойно оголосив йому довічний вирок.
— Я вважаю, що після струсу мозку вам потрібен спокій, — терпляче відповів лікар. — Головний біль, запаморочення, нудота — якщо щось із цього повернеться, негайно звертайтеся по допомогу. Жодних фізичних навантажень і жодної роботи найближчим часом.
— А якщо робота сама мене знайде?
— Тоді передайте їй, що я заборонив вас турбувати.
Дарен хмикнув.
— Ви чудово ладнали б із моїм начальником.
— Детективом Вейлом?
— Ви знайомі?
— Він телефонував мені тричі за останні дві доби. На третій раз я вже думав, що він збирається приїхати сюди й особисто перевірити, чи правильно я виміряв вам тиск.
Дарен не втримав усмішки.
— Так, це схоже на нього.
— І ще одне, детективе. Якщо я дізнаюся, що ви повернулися до роботи сьогодні ж, то особисто подзвоню вашому начальнику.
— Ви ж розумієте, що щойно пригрозили мені найстрашнішою людиною в місті?
— Саме на це я й розраховую.
За двадцять хвилин Дарен вийшов із лікарні.
Голова ще трохи боліла, а на скроні залишилася пов’язка. Проте він уже почувався значно краще й мав одну-єдину мету — повернутися до відділку.
Звісно, спочатку він збирався заїхати додому.
Принаймні так він сказав Маркусу в повідомленні.
«Мене виписали. Їду додому. Не починай».
Відповідь прийшла майже миттєво.
«Залишайся вдома. Я скоро буду».
Дарен закотив очі.
— Ну звісно. Бо я ж без тебе навіть двері не відчиню.
Він прибрав телефон до кишені й попрямував до таксі.
У відділку тим часом панував звичний хаос.
Нік сидів перед кількома моніторами, переглядаючи записи камер із промислової зони. Рік повернувся з Маркусом після багатогодинної перевірки лікарень, приватних клінік і аптек.
Результат був невтішним.
Жодного пораненого чоловіка, який відповідав би опису Дарена.
Жодної підозрілої покупки медикаментів.
Жодного сліду.
— Або він не звертався по допомогу, — сказав Рік, кидаючи куртку на спинку стільця, — або ми шукаємо не там.
— Він був серйозно поранений, — відповів Маркус. — Я бачив кров. Дарен не помилився.
— Тоді цей тип або має власного лікаря, або знає, як залишатися непомітним.
Маркус потер перенісся.
— Чудово. Просто чудово.
— Принаймні ми можемо порадіти, що Дарен поки не повернувся, — обережно сказав Рік.
Маркус повільно повернув голову.
— Ти справді віриш у це?
Рік замислився.
— Ні. Але мені хотілося бодай раз сказати щось оптимістичне.
Саме в цей момент до кабінету зайшла Міла.
— До речі, поки ви тут безрезультатно шукали нашого привида, до нас приєдналася Сара.
Маркус підняв голову.
— Сара? Чому я дізнаюся про це лише зараз?
— Бо ти весь ранок бігав містом у пошуках пораненого вбивці й кожні десять хвилин запитував, чи не телефонував Дарен.
— Я не запитував кожні десять хвилин.
— Ти запитував кожні сім.
Рік тихо засміявся.
Міла сперлася на стіл.
— До того ж, наскільки я зрозуміла, Сара збирається працювати з Нілом над психологічним профілем убивці.
— Це логічно, — сказав Маркус.
— Звісно, логічно. Вона дуже хоче допомогти.
Міла зробила багатозначну паузу.
— І, можливо, трохи побути поруч із певним детективом.
Маркус повільно заплющив очі.
— Міло, благаю.
— Я нічого не сказала.
— Ти сказала все.
— А я навіть іще не починала.
Рік відвернувся до вікна, щоб приховати усмішку.
Маркус узяв папку зі столу.
— Мені потрібні докази, а не ваші романтичні теорії.
— Тоді тобі точно не варто дивитися на те, як Сара дивиться на тебе, — відповіла Міла. — Бо там доказів на цілу кримінальну справу.
Дарен увійшов до відділку приблизно за сорок хвилин.
Він устиг дістатися додому, переодягнутися й навіть випити кави. Повідомлення Маркуса про необхідність залишатися вдома він вирішив трактувати як необов’язкову рекомендацію.
У дверях його зустрів Нік.
— Ти що тут робиш?!
— Прийшов на роботу.
— Тебе ж виписали лише годину тому!
— Ти рахував?
Нік обурено розвів руками.
— Я зараз подзвоню Маркусу.
— Звісно. І не забудь сказати йому, що я також дихаю без сторонньої допомоги.
Дарен пройшов повз нього й завмер біля робочого столу.

Там сиділа Сара, переглядаючи матеріали справи разом із Нілом.
Вона підняла голову й усміхнулася.
— Дарене. Рада бачити, що ти вже почуваєшся краще.
— Дякую. Я теж радий… — Він зробив коротку паузу. — Що ти тут.
Сара ледь підняла брову.
— Це звучало майже щиро.
— Я старався.
Ніл пирхнув, не відриваючись від документів.
— Він завжди такий привітний?
— Ні, — відповіла Сара. — Сьогодні він ще стриманий.
— Не давайте їй надії, — попередив Дарен. — Вона може вирішити, що я її люблю.
Міла, яка саме проходила повз, різко зупинилася.
— О, це вже цікаво!
— Міло, навіть не думай.
— Я нічого не думаю. Я спостерігаю. Це частина моєї роботи — вивчати поведінку людей.
— Ти судмедексперт.
— І що? Я маю очі.
Вона обвела поглядом Дарена, його пов’язку, а потім Сару.
— До речі, Сара прийшла не тільки допомагати.
Сара зітхнула.
— Міло…
— Що? Я просто пояснюю Дарену ситуацію. Раптом він не зрозумів, чому в нашому відділку стало на одну усміхнену людину більше.
Дарен повільно зняв куртку.
— Чудово. Тепер у нас не лише вбивця, який знекровлює людей, а й внутрішня загроза у вигляді Міли.
— Я сприйму це як комплімент, — заявила вона.
— Не сприймай. Це попередження.
Ніл нарешті підняв очі.
— Якщо ви закінчили, ми могли б повернутися до справи?
— Дякую, Ніле, — сказав Дарен. — Принаймні хтось тут пам’ятає, навіщо ми зібралися.
— Я пам’ятаю, — відгукнулася Міла. — Просто мені подобається робити два розслідування одночасно.
Дарен похитав головою й підійшов до столу Ніла.
— Що маємо?
Ніл показав йому фотографії Джеймса Ріда та Еліс Морроу.
— Дві жертви. Різні місця, різні обставини, але між ними є один зв’язок: обидва тіла були залишені так, щоб їх знайшли саме ми. А фотографія Еліс біля першого тіла — це навмисне повідомлення.
— Убивця знав, що Ніл її кохав, — тихо сказав Дарен.
Ніл стиснув губи.
— Або знав, що я впізнаю її. Це не обов’язково означає, що він знав про наші стосунки.
— Ні, — погодився Дарен. — Але це означає, що він знав про тебе.
Він нахилився над матеріалами.
— І про Джеймса.
На мить Дарен замовк.
— Мені треба перевірити одну річ.
— Яку? — запитав Ніл.
— Чи був Джеймс пов’язаний із кимось із людей, які працювали в нашому старому відділку.
Ніл подивився на нього уважніше.
— Ти підозрюєш когось зі своїх колишніх колег?
— Я підозрюю всіх, хто міг знати жертв. Але якщо це стосується мого минулого, я хочу зрозуміти чому.
Він сів за комп’ютер і відкрив внутрішній архів.
За кілька хвилин Сара підійшла до нього.
— Дарене, ти мав би відпочивати.
— Я відпочивав. Мені не сподобалося.
— Лікар, мабуть, не погодився б.
— Лікар не працював із Маркусом Вейлом.
Сара засміялася.
— Знаєш, я починаю розуміти, чому він так за тебе хвилюється.
Дарен завмер на мить, але не підвів очей.
— Маркус хвилюється за всіх своїх людей.
— Звичайно, — сказала Сара. — Саме це я й мала на увазі.
Дарен кинув на неї підозрілий погляд.
Вона лише усміхнулася.
— Працюй, детективе.
Коли Маркус і Рік повернулися до відділку, їх зустріла тиша.
Незвична, підозріла тиша.
Маркус пройшов коридором і зупинився біля робочої зони.
Дарен сидів за комп’ютером поруч із Нілом, розклавши перед собою матеріали справи. Сара стояла позаду них і щось пояснювала, а Нік шукав інформацію в архіві.
Маркус кілька секунд мовчки дивився на цю картину.
Потім сказав:
— Кросе.
Дарен навіть не обернувся.
— Якщо ти прийшов читати мені лекцію, займи чергу. Тут уже двоє бажаючих.
— Ти мав бути вдома.
— Я був. Там немає комп’ютера з доступом до нашої бази.
— У тебе є ноутбук.
— Він повільний.
— Ти щойно порушив лікарські рекомендації, мої накази й, мабуть, усі правила здорового глузду.
Дарен нарешті повернувся.
— Зате я не лежу без діла.
Маркус підійшов до столу.
— Ти ледве не втратив свідомість учора!
— Але не втратив.
— Дарене…
— Маркусе…
Вони дивилися один на одного, і здавалося, що ще секунда — і сварка переросте в повноцінний скандал.
Міла, звісно, не могла змарнувати таку нагоду.
— Я пропоную компроміс. Маркус перестає кричати, Дарен перестає тікати, а Сара йде на побачення з кимось, хто не має схильності до саморуйнування.
— Міло! — цього разу вигукнули вже троє.
Вона задоволено кивнула.