Ті, кого не можна врятувати

Розділ 31.

Минув місяць.
Тридцять днів відтоді, як Адріана Келлера затримали в старому архівному комплексі. Тридцять днів без білих коробок, темно-синіх бантів і повідомлень із погрозами.
Здавалося, місто нарешті почало дихати спокійніше.
Але Маркус Вейл знав: тиша в таких справах рідко означала кінець.
Особливо коли хтось досі залишався в тіні.
Ранок був холодним. Дарен Крос вийшов на пробіжку ще до світанку. Рука, поранена під час сутички із Суддею, вже майже не боліла, хоча лікар наполегливо рекомендував йому не перенапружуватися.
Звісно, Дарен сприйняв рекомендацію як особисту образу.
— Бігати можна, — пробурмотів він, минаючи алею. — Просто не треба бігати так, щоб тебе знову зібрали по частинах.
Він усміхнувся власному жарту й звернув до дальньої частини парку.
Саме тоді помітив чоловіка біля старої дерев’яної альтанки.
Той лежав на боці, нерухомо, однією рукою торкаючись мокрої трави. Поряд валявся перекинутий паперовий стаканчик. Жодних очевидних слідів боротьби. Жодного перехожого поблизу.
Дарен зупинився.
Його усмішка зникла.
— Ні… — тихо промовив він.
Він знав цього чоловіка.
Джеймс Рід.
Колишній детектив із відділку, де Дарен працював до переведення. Вони не були найкращими друзями, але разом розслідували кілька справ. Джеймс навчив його помічати деталі, які інші вважали дрібницями, і одного разу прикрив його під час небезпечної операції.
Дарен повільно присів біля тіла, не торкаючись його.
— Джеймсе?.. Чорт.
Він перевірив пульс, хоча вже розумів, що відповідь йому не сподобається.
Нічого.
Дарен дістав телефон і викликав поліцію та судово-медичну групу.
— Це детектив Крос. Центральний парк, східна алея, біля старої альтанки. Знайдено чоловіка без ознак життя. Особу встановлено — Джеймс Рід, колишній співробітник поліції.
Він замовк, поглянувши на обличчя загиблого.
— Надішліть сюди Маркуса Вейла. І скажіть йому, що це не випадковий виклик.
Маркус саме допивав каву, коли задзвонив телефон.
— Вейл.
— Це Крос, — пролунало у слухавці.
Маркус насупився.
— Ти ж мав відпочивати.
— Доброго ранку і тобі. Я теж радий чути твій голос.
— Дарене.
— У парку труп. Джеймс Рід. Мій колишній колега.
У Маркуса миттєво змінився вираз обличчя.
— Не чіпай нічого. Чекай на нас.
— Я детектив, а не турист.
— Ти детектив із дивовижною здатністю перетворювати звичайний ранок на госпіталізацію. Чекай.
— Я не обіцяв.
— Кросе!
Дарен уже відключився.
Маркус кілька секунд дивився на телефон.
— Колись я його задушу, — сказав він.
Рік, який щойно зайшов до кабінету, поставив на стіл папку.
— Кого саме? Дарена чи телефон?
— Ще не вирішив.
— Тоді почни з кави. Вона хоча б не сперечається.
— На відміну від твого улюбленого напарника, — додала Міла, з’явившись у дверях.
Маркус узяв пальто.
— Усі в машину. Зараз.
Міла зітхнула.
— І жодного спокійного ранку. Я вже починаю сумувати за часами, коли найстрашнішим у нашій команді був твій характер.
— Він досі найстрашніший, — зауважив Рік.
— Ні, — відповіла Міла. — Тепер у нас є Дарен.
Коли команда прибула до парку, Дарен стояв за стрічкою, схрестивши руки на грудях. На його обличчі застигла холодна зосередженість.
Маркус вийшов із машини й одразу попрямував до нього.
— Я сказав чекати.
— Я й чекаю.
— Ти стоїш за три метри від місця злочину й дивишся на нього так, наче збираєшся сам провести розтин.
— Можу спробувати. У мене сьогодні вільний ранок.
— Ти нестерпний.
— А ти повторюєшся.
Міла пройшла між ними, розвівши руками.
— Господи, ви навіть на місці вбивства сваритеся так, ніби ділите останню ковдру.
— Міло, — попередив Маркус.
— Що? Я просто кажу: якщо ви колись вирішите одружитися, я не прийматиму вашу заяву на розлучення. У мене немає стільки вільного часу.
Рік кашлянув, приховуючи сміх.
Дарен повільно повернув голову до Міли.
— А якщо ми запросимо тебе на весілля, ти пообіцяєш не вимовляти жодного слова?
— Ні. Я замовлю торт із написом «Нарешті».
— Я вас обох звільню, — сухо сказав Маркус.
— Не можеш, — нагадала Міла. — Ми надто багато знаємо.
Маркус хотів відповісти, але погляд Дарена знову повернувся до тіла.
Уся іронія зникла.
— Ми працювали разом, — сказав він тихіше. — Джеймс був хорошим детективом.

І він не з тих, хто просто зникає, не залишивши сліду.
Маркус простежив за його поглядом.
— Ми з’ясуємо, що сталося.
— Так, — відповів Дарен. — З’ясуємо.
Але в його голосі було щось більше, ніж професійний обов’язок.
Це було особисте.
Міла опустилася навколішки біля тіла, натягнула рукавички й почала огляд.
Спочатку вона працювала мовчки. Перевірила шию, руки, одяг, оглянула ділянку навколо тіла. За кілька хвилин її обличчя стало серйознішим.
— Маркусе, мені це не подобається.
— Щось знайшла?
— Ще не все. Але є дещо дивне.
Вона обережно відсунула край коміра загиблого.
— Видимих поранень, які пояснили б його стан, майже немає. Проте він надзвичайно блідий. Слизові оболонки теж. І це не просто звичайна блідість після смерті.
Маркус присів поруч.
— Ти думаєш, його знекровили?
Міла підняла на нього очі.
— Саме так. Попередньо — значна втрата крові. Остаточну відповідь дасть лабораторія, але я не бачу тут звичайного вбивства. Якщо хтось забрав у нього стільки крові, скільки я підозрюю, то це було зроблено навмисно й методично.
Рік нахмурився.
— Навіщо?
— Оце я й хочу з’ясувати, — сказала Міла. — Убивця не просто хотів, щоб чоловік помер. Він хотів, щоб тіло розповіло нам щось.
Дарен повільно випростався.
— Або щоб ми подумали, що воно щось означає.
Маркус поглянув на нього.
— Ти знаєш щось, чого не знаємо ми?
— Поки що ні.
— Тоді не вигадуй версій, поки не матимемо доказів.
— Ти кажеш це так, ніби сам ніколи не будував теорій на одному недопалку.
— Я хоча б не бігаю за підозрюваними з пораненою рукою.
— Це було один раз.
— Тричі, — уточнив Рік.
— Дякую за підтримку.
Міла раптом замовкла.
Вона помітила щось біля кореня дерева за кілька метрів від тіла. Маленький шматок фотопаперу, майже прихований під мокрим листям.
— Ніку, сфотографуй це, перш ніж я торкнуся.
Нік, який саме перевіряв прилеглу територію, підійшов із камерою.
Міла обережно підняла фотографію пінцетом.
На ній була молода жінка з темним волоссям. Вона стояла біля річки й усміхалася в камеру. На звороті хтось написав лише одне слово:
«Пробач».
Міла уважно роздивилася обличчя.
І зблідла.
— Ні… Тільки не це.
Маркус помітив її реакцію.
— Що таке?
Міла не відповіла одразу. Вона ще раз поглянула на фотографію, ніби сподівалася, що помилилася.
— Це жінка, яку колись кохав Ніл.
Рік випростався.
— Ти впевнена?
— Абсолютно. Я бачила її фотографії. Він нечасто говорив про неї, але… — Міла ковтнула. — Її звали Еліс Морроу.
Маркус подивився на фото.
— А що вона тут робить?
— Не знаю, — відповіла Міла. — Але якщо хтось залишив це поруч із тілом, то він знав, що ми знайдемо фотографію. Або хотів, щоб її знайшов саме Ніл.
Дарен глянув на мертвого Джеймса.
— Тоді це не випадкове вбивство. Хтось збирає людей навколо минулого.
Маркус дістав телефон.
— Ріку, подзвони Нілу. Негайно.
Та Рік уже дивився на екран власного мобільного.
— Запізно.
— Що?
Рік підняв очі.
— Мені щойно зателефонували з іншого району. Знайшли ще одне тіло. Молода жінка. Документи підтверджують особу — Еліс Морроу.
На кілька секунд запала тиша.
Міла повільно опустила руку з фотографією.
— Вони вбили її…
Рік кивнув.
— І виклик надійшов лише десять хвилин тому.
Маркус випростався.
— Ніку, залишайся тут із криміналістами. Зафіксуй кожну дрібницю. Міло, ти їдеш із нами. Ріку, повідом Нілу, хай негайно вирушає на другу адресу.
— А Дарен? — запитав Рік.
— Дарен їде зі мною.
— Я сам можу…
— Закінчиш це речення — поїдеш у багажнику.
Дарен похитав головою.
— У тебе серйозні проблеми з контролем.
— А в тебе — із самозбереженням.
— Ви можете поцілуватися вже після того, як розкриєте справу? — поцікавилася Міла, сідаючи в машину.
— Міло! — одночасно вигукнули обидва.
Вона задоволено всміхнулася.
— Ось тепер я впевнена, що ранок буде цікавим.
Друга адреса виявилася невеликим будинком на околиці міста. Поліцейські вже оточили територію, а біля воріт стояла машина швидкої допомоги, хоча допомогти Еліс було вже неможливо.
Ніл Грейсон прибув майже одночасно з командою.
Він вийшов із машини, побачив Маркуса й одразу запитав:
— Що сталося?
Маркус не став пом’якшувати правду.
— Еліс знайшли мертвою.
Ніл завмер.