Четвертий вирок

Розділ 21.

Пізно ввечері Дарен знову опинився біля дверей будинку Маркуса.
Він вагався кілька секунд, а тоді натиснув на дзвінок.
Двері відчинилися майже одразу.
Маркус стояв у домашній футболці, з чашкою кави в руці й виразом людини, якій щойно зіпсували останню спокійну хвилину дня.
— Дарене?
— Добрий вечір і тобі.
— Щось сталося?
— Я знайшов ще одну зачіпку.
Маркус відступив, пропускаючи його всередину.
— Ти взагалі колись відпочиваєш?
— Так. Іноді навіть заплющую очі.
— Це не відпочинок.
— Тоді, можливо, ти навчиш мене. У тебе ж, мабуть, є ціла система, як правильно спати, їсти й дихати.
— Не випробовуй моє терпіння.
— Я приніс докази, а не квіти. Постарайся не плутати.
Маркус зачинив двері.
— Викладай.
Дарен дістав блокнот і телефон.
— Я перевірив старі публічні звіти про фінансування «Моста довіри». У 2019 році Воронов підписав документи на додаткові витрати для програми, якої офіційно не існувало в загальному реєстрі.
— «Новий гравець»?
— Можливо. Але є ще дещо. За два тижні після підписання кошти переказали на рахунок приватної компанії, яка займалася зберіганням документів і цифрових архівів.
Маркус поставив чашку на стіл.
— Назва компанії?
— «Нортбридж Архів». Вона закрилася кілька років тому. Але я знайшов адресу старого сховища. Зараз там, за документами, порожнє приміщення.
— А за твоїми припущеннями?
— За моїми припущеннями, якщо хтось хотів знищити записи, то міг не знищувати їх. Міг просто сховати.
Маркус кілька секунд мовчав.
— Це хороша зачіпка.
— Знову похвала? Мені варто перевірити, чи ти не захворів.
— Дарене.
— Добре, замовк.
Маркус узяв блокнот і перечитав записи.
— Ти комусь розповідав про це?
— Ні. Спочатку хотів перевірити з тобою.
— Принаймні цього разу ти вирішив не їхати на закинуте сховище сам.
— Не провокуй мене, я намагаюся бути відповідальним.
— У тебе це погано виходить.
— А в тебе погано виходить дякувати.
Маркус ледь помітно всміхнувся.
— Дякую, Дарене.
Той на мить розгубився.
— Ого. Тепер я точно викличу швидку.
— Ти вже встиг мене втомити.
— А ми лише почали.
Вони сіли за стіл і розклали документи.
Дарен пояснив, що в старому реєстрі компанії був зазначений не лише Воронов, а й ще один підписант. Ім’я було приховане у доступній копії документа, але номер справи збігався з кодом, знайденим у кабінеті чиновника.
— Отже, хтось навмисно прибрав ім’я другого підписанта, — сказав Маркус.
— Так. І якщо знайдемо оригінал, можливо, дізнаємося, хто керував проєктом.
— Або хто допомагав його приховати.
Дарен кивнув.
— Я думаю, ми маємо почати зі старого сховища.
— Ми почнемо з офіційного запиту, перевірки власника та групи підтримки. Ніхто не заходить туди без підготовки.
— Я й не збирався.
Маркус підняв на нього погляд.
— Ти сказав це надто швидко.
— Бо я хочу, щоб ти мав хоча б одну спокійну ніч.
— Тоді перестань приносити мені нові загадки після десятої вечора.
— Наступного разу принесу о дев’ятій п’ятдесят дев’ять.
Маркус похитав головою.
Вони працювали до пізньої ночі. Чим більше документів переглядали, тим більше запитань виникало. Список учасників був неповним. Деякі підписи не збігалися з офіційними зразками. А в одному звіті фігурував дивний термін — «етап оцінювання провини».
— Це не звучить як звичайна соціальна програма, — зауважив Дарен.
— Бо це не вона, — відповів Маркус.
— Тоді що вони робили?
— Не знаю. Але схоже, що хтось намагався класифікувати людей. Визначати, хто становить загрозу, хто винний, а хто заслуговує на покарання.
Дарен відкинувся на стільці.
— Ти розумієш, що це дуже схоже на нашого суддю?
— Розумію.
— А якщо суддя не просто знає про проєкт? Якщо він був його частиною?
Маркус не відповів одразу.
Він дивився на копію документа, де біля кількох імен стояли позначки. Одне було перекреслене. Друге мало дату. Третє супроводжувалося словом «Виключений».
А біля останнього рядка було написано:
«Етап четвертий — завершення».
Дарен нахилився вперед.
— Маркусе…
Телефон Маркуса завібрував.
На екрані не було номера. Лише повідомлення з невідомої адреси.
Маркус відкрив його.
«Три вироки виконано. Четвертий уже визначено.
Він вважає себе недоторканним.

Він думає, що гроші, влада й мовчання захистять його.
До світанку ви дізнаєтеся, що закон не завжди означає справедливість.
Не намагайтеся мене зупинити, детективе.
Ви запізнюєтеся».
Під текстом був символ: темно-синій бант, намальований одним тонким штрихом.
Маркус відчув, як напружилися м’язи його плечей.
Дарен прочитав повідомлення через його плече.
— Четвертий вирок, — тихо сказав він.
— Так.
— Він уже обрав наступну жертву.
— Схоже на те.
Дарен підвівся й почав ходити кімнатою.
— Якщо він дотримується послідовності, то четверта людина теж пов’язана з проєктом. Але ми не знаємо, кого він має на увазі.
— Тоді знайдемо список учасників раніше за нього.
— До світанку?
— Ми не маємо вибору.
Дарен повернувся до столу.
— Є ще одна проблема.
Маркус заплющив очі.
— Звісно. Як я міг подумати, що на сьогодні все?
— Ти знову збираєшся працювати всю ніч.
— А ти теж тут.
— Я знаю. Це і є проблема.
— Дарене, якщо хочеш піти додому, іди.
Дарен подивився на нього.
— Ти справді думаєш, що я залишу тебе самого з цим повідомленням?
Маркус нічого не сказав.
— Я не піду, — продовжив Дарен. — Ми вже втратили достатньо часу, поки цей психопат вирішував, кого вбити. Тож припини сперечатися й допоможи мені знайти четверте ім’я.
Маркус повільно видихнув.
— Ти нестерпний.
— А ти надто емоційний для людини, яка постійно вдає, що нічого не відчуває.
— Я зараз виставлю тебе за двері.
— Тоді доведеться пояснювати Ріку, чому твій найкращий детектив працює на сходах.
— Ти не мій найкращий детектив.
Дарен завмер, удаючи глибоку образу.
— Оце було жорстоко.
— Я мав на увазі, що ти найнестерпніший.
— Так уже краще.
Маркус похитав головою, але цього разу не зміг приховати короткої усмішки.
Вони повернулися до документів.
За вікном повільно темніло місто. Годинник відраховував хвилини до світанку, а на столі росла купа матеріалів, які мали привести їх до людини, що ховалася за маскою судді.
О третій ночі Дарен знайшов ще один збіг у старому реєстрі.
О четвертій Маркус встановив, що одна з компаній, пов’язаних із проєктом, досі існувала під іншою назвою.
А о п’ятій вони знову посперечалися — цього разу через те, що Маркус наполягав на офіційній перевірці, а Дарен хотів негайно вирушити до адреси компанії.
— Ми не можемо чекати! — сказав Дарен.
— Ми не можемо вриватися кудись без підстав і підтримки!
— У нас є повідомлення від убивці, три мертві жертви й прихований проєкт!
— І саме тому ми маємо діяти з розумом!
— А якщо до того часу він уб’є четвертого?
Маркус замовк.
Це було найгірше запитання, бо відповіді на нього в нього не було.
Дарен опустив голос.
— Я не хочу знову приїхати на місце, де ми могли когось урятувати, але не встигли.
Маркус довго дивився на нього.
— Я теж.
Цього разу між ними не було сарказму.
Лише втома, страх і розуміння, що вони не можуть дозволити собі помилку.
Маркус узяв телефон і набрав Ріка.
— Піднімай команду. Ми маємо нову адресу й повідомлення від судді. Четвертий вирок може бути виконаний до світанку.
Він завершив дзвінок і повернувся до Дарена.
— Ти їдеш зі мною. Але цього разу робиш усе за планом.
Дарен підняв брову.
— А якщо план буде поганий?
— Тоді ми сперечатимемося вже на місці.
— Чудово. Нарешті чесні правила.
Вони зібрали документи й попрямували до виходу.
На столі залишився телефон Маркуса з відкритим повідомленням.
«Четвертий вирок скоро буде виконаний».
А десь у місті людина з темною каблучкою вже готувала наступний крок.
Вона знала, що Маркус і Дарен наближаються.
І саме цього вона хотіла.
Бо четвертий вирок мав не просто забрати ще одне життя.
Він мав змінити правила гри назавжди.