Вирок

— Ти не можеш постійно ризикувати собою, — продовжив він уже тихіше. — Не після всього, що сталося.
— Я знаю, що зі мною сталося.
— Тоді поводься відповідно.
— А ти спробуй хоча б раз не ставитися до мене так, наче я ось-ось зламаюся.
— Ти іноді поводишся так, ніби дуже хочеш довести протилежне.
Дарен відкрив рот, щоб відповісти, але телефон Маркуса раптово задзвонив.
Той підняв слухавку.
— Вейл.
Голос диспетчера був напруженим.
— Детективе, у приватній клініці на вулиці Грейвс виявлено тіло жінки. Попередньо — вбивство. На місці працює патруль. Особу встановлено: докторка Гелен Морріс.
Маркус повільно випростався.
— Що ви сказали?
— Докторка Морріс мертва. Знайдено записку, яка може бути пов’язана з вашою справою.
Маркус подивився на Дарена.
Той уже все зрозумів за його обличчям.
— Ми їдемо, — сказав Маркус і завершив дзвінок.
Дарен підвівся.
— Гелен?
— Так.
Дарен заплющив очі й потер перенісся.
— Чудово. Просто чудово. Я ненавиджу лікарні.
— Це клініка, — машинально виправив Маркус.
— Дякую. Тепер я ненавиджу ще й клініки.
— Дарене, ти не зобов’язаний—
— Навіть не починай. Я вже тут, я знайшов зачіпку, і ця жінка пов’язана зі справою. Я їду з тобою.
Маркус затримав на ньому погляд.
— Ти залишаєшся біля мене. Жодних самостійних розслідувань. Жодних героїчних забігів у темні коридори.
— А якщо я побачу темний коридор із підозрілою табличкою?
— Кросе.
— Гаразд, гаразд. Я поводитимуся як зразковий громадянин.
— Ти не знаєш, що це означає.
— Зате ти знаєш, як зіпсувати людині настрій.
Маркус схопив куртку.
— Рушаймо.
І цього разу Дарен не став сперечатися.
Місце злочину
Коли Маркус і Дарен прибули до клініки, коридор уже перекрила поліція. Біля входу стояли двоє патрульних, а за скляними дверима виднілися працівники криміналістичної групи.
Дарен зупинився біля порога.
— Я ж казав, що ненавиджу лікарні.
— Ти повторюєш це щоразу, коли бачиш білу стіну, — сказав Маркус.
— Бо білі стіни ніколи не приносять нічого хорошого.
— А червоні?
— Залежить від того, чи це фарба.
Маркус глянув на нього.
— Сьогодні спробуй не жартувати з місця вбивства.
Дарен на мить посерйознішав.
— Я жартую, коли не хочу думати про те, що сталося.
Маркус нічого не відповів. Але його погляд пом’якшав.
У кінці коридору на них чекали Рік, Міла, Нік і Ніл.
— Нарешті, — сказав Рік. — Ми вже почали думати, що ви вирішили посваритися до кінця зміни.
— Ми не сварилися, — відповів Маркус.
Дарен зняв куртку.
— Ми обмінювалися професійними думками.
— Він кричав на тебе? — поцікавився Рік.
— Він проявляв лідерські якості.
— Ага. Отже, кричав.
— Ви двоє можете зосередитися? — різко запитала Міла, виходячи з кабінету. — У нас убита жінка, а не черговий епізод вашого сімейного серіалу.
Рік тихо пирснув.
Маркус кинув на нього такий погляд, що той одразу зробив вигляд, ніби дуже зацікавився стіною.
— Що маємо? — запитав Маркус.
Міла стала серйозною.
— Жертва — Гелен Морріс, сорок два роки. Дитяча психологиня. Працювала з трьома загиблими дівчатками й допомагала їхнім родинам. Тіло знайшла медсестра. Попередній огляд свідчить, що напад стався нещодавно. Точний час визначимо після розтину.
— Ознаки проникнення? — запитав Маркус.
— Поки не виявлено очевидних слідів злому. Ми перевіряємо записи камер і доступ персоналу. У кабінеті знайшли коробку з темно-синім бантом.
Дарен повільно перевів погляд на Маркуса.
— Той самий символ.
— Так, — відповіла Міла. — І записка.
Вона передала Маркусу прозорий пакет із доказом. Усередині лежав аркуш паперу.
«Другий грішник покараний».
Ніл уважно подивився на напис.
— Він не просто залишає послання. Він нумерує свої вироки.
— Перший був Томас Гейл? — запитав Рік.
— Можливо, — відповів Ніл. — Але не можна виключати, що вбивця вважає Гейла лише частиною чужої провини. Він міг убити його, щоб показати, що сам контролює гру.
— А Гелен? — Дарен підійшов ближче до дверей кабінету. — Чому вона стала другою?
— Це саме те, що ми маємо з’ясувати, — сказав Маркус. — Ніку, перевір усі контакти Морріс із центром «Міст довіри». Ріку, поговори з персоналом клініки та з’ясуй, хто бачив її останнім. Міло, мені потрібні всі результати огляду.

Ніле, перевір її роботу з родинами дівчаток і старі звіти.
— А я? — запитав Дарен.
Маркус навіть не повернувся.
— Ти працюєш зі мною.
— Я так і знав.
— І не відходиш без попередження.
— Ти збираєшся прив’язати мене до свого пояса?
— Не провокуй мене.
— Я просто уточнюю правила нового партнерства.
— Це не нове партнерство.
— Тоді чому я постійно маю ходити за тобою?
— Бо ти постійно намагаєшся ходити куди завгодно без мене!
Рік тихо прошепотів до Міли:
— Вони колись зрозуміють, що це звучить дивно?
— Ні, — відповіла Міла. — І я не хочу бути присутньою, коли зрозуміють.
Ніл, однак, не усміхався. Він дивився на коробку з темно-синім бантом.
— Є ще одна річ, — сказав він. — Якщо Гелен справді знала щось про зниклі архіви, її смерть може бути не покаранням за бездіяльність. Можливо, вона наблизилася до правди.
Маркус повернувся до нього.
— Ти думаєш, вона збиралася щось розповісти?
— Не знаю. Але людина, яка вважає себе суддею, могла сприйняти її знання як провину. Або як загрозу.
Дарен поглянув на записку ще раз.
— Тоді він не зупиниться на двох.
— Ні, — відповів Маркус. — Не зупиниться.
Він подивився на фотографії дівчаток, які Нік прикріпив до переносної дошки з матеріалами. Поруч тепер була фотографія Гелен Морріс.
Чотири обличчя.
Чотири життя, які більше ніколи не повернуться.
І людина, яка вирішила, що має право визначати, хто заслуговує на смерть.
Маркус стиснув щелепи.
— Знайдіть мені все, що стосується Гелен Морріс. Її контакти, її справи, її зустрічі за останні місяці. Якщо вона знала щось про проєкт «Новий гравець», я хочу знати це раніше за вбивцю.
— А якщо вбивця вже знає, що ми шукаємо? — тихо запитав Дарен.
Маркус перевів на нього погляд.
— Тоді ми змусимо його помилитися.
У цей момент телефон Ніка подав сигнал.
Він поглянув на екран, і його обличчя змінилося.
— Маркусе… Тут дещо є.
— Що?
Нік розвернув ноутбук до команди.
На екрані було відновлене повідомлення з поштової скриньки Гелен Морріс. Воно надійшло напередодні її смерті, але було видалене.
Тема листа: «Я знаю, що сталося у 2019 році».
Текст складався лише з одного речення:
«Якщо хочете дізнатися, хто насправді створив Нового гравця, не довіряйте тим, хто залишився живим».
Підпису не було.
Дарен повільно випростався.
— Вона не просто знала про проєкт, — сказав він. — Вона боялася когось із тих, хто в ньому брав участь.
Маркус дивився на екран, і в його голові складалися нові зв’язки.
Томас Гейл був убивцею трьох дівчаток.
Але хто вбив Томаса?
Хто виніс вирок Гелен?
І хто створив проєкт, який тепер перетворився на криваву гру?
Маркус закрив ноутбук.
— Перевірте всіх, хто працював у «Мості довіри» у 2019 році. Ніхто не виключений зі списку. Навіть ті, хто помер, зник або нібито нічого не знав.
Дарен подивився на записку ще раз.
Другий грішник покараний.
Він відчував, що ця фраза була не просто повідомленням.
Це було попередження.
Суддя вже виніс наступний вирок.