Третій подарунок

Розділ 6.

— Ти знову робиш усе по-своєму, Дарене! — голос Маркуса пролунав на весь кабінет.
Дарен стояв біля столу, тримаючи в руках роздруківки з камер спостереження торговельного центру. На його обличчі застигла звична впертість.
— А ти знову вирішив, що твоя версія єдина правильна, — відрізав він. — Чоловік навмисно потрапляє на камери. Він хоче, щоб ми його помітили. Це не випадковість.
— Або він просто не такий розумний, як ти собі уявив.
— Серйозно? Ти дивився записи? Він змінював маршрут щоразу, коли дівчинка повертала в інший коридор. Він стежив за нею, але не наближався. Він знав, як залишатися непоміченим.
— І що ти пропонуєш? Бігти за кожним високим чоловіком у темному пальті?
— Я пропоную перестати відкидати докази лише тому, що вони не відповідають твоїм припущенням!
Маркус повільно підвівся.
— А я пропоную тобі нарешті зрозуміти, що ми маємо справу з убивцею, який уже забрав життя двох дітей. Тут немає місця для твоїх героїчних експериментів.
— Я не збираюся грати в героя!
— Тоді перестань поводитися так, ніби тобі нічого втрачати!
Дарен на мить замовк. Його погляд став холоднішим.
— Може, якби ти перестав ставитися до мене так, ніби я ось-ось розіб’юся на шматки, ми могли б нормально працювати.
— Я ставлюся до тебе як до детектива, який не завжди думає про наслідки!
— А я бачу детектива, який дозволяє страху вирішувати замість нього!
У кімнаті запала тиша.
Рік, який досі мовчки спостерігав за суперечкою, повільно відклав чашку кави.
— Ну що ж, — пробурмотів він. — Принаймні сьогодні ніхто ще не кинув стілець.
— Ріку, не зараз, — одночасно сказали Маркус і Дарен.
— Чудово. Злагодженість команди повертається.
Телефон Маркуса задзвонив.
Він глянув на екран і відповів, усе ще не відводячи очей від Дарена.
— Вейл слухає.
На іншому кінці почувся схвильований голос чергового офіцера.
— Детективе, маємо нове повідомлення. Знайшли тіло дитини. Біля дитячого майданчика в районі Брукфілд. Патруль уже на місці.
Обличчя Маркуса миттєво змінилося.
— Вік?
— Приблизно вісім років. Особу поки не встановили.
— Нічого не чіпати. Огородіть територію, відведіть людей і викличте судмедексперта. Ми вже їдемо.
Він завершив дзвінок.
Дарен більше не сперечався.
— Третя? — тихо запитав він.
Маркус кивнув.
— Збирайтеся. Усі.
Рік підхопив куртку.
— Я візьму обладнання для камер. Ніку повідомлю, щоб перевірив найближчі записи.
— Міла їде з нами, — наказав Маркус. — Ніл працюватиме зі свідками. Дарене…
— Я знаю, — перебив той. — Не лізти вперед, не відриватися від команди й не дратувати тебе зайвими запитаннями.
— Приємно бачити, що хоч щось ти засвоїв.
— Не хвилюйся. Я теж здивований.
Вони вийшли з відділку, навіть не здогадуючись, що цього разу злочинець залишив їм не просто тіло.
Він залишив послання.
І воно було призначене не лише поліції.