Друге ім’я у списку

Маркус дістав телефон і набрав Дарена.
— Кросе, повернися до місця злочину. Ми знайшли дещо на камерах.
Дарен і Ніл тим часом розмовляли з працівниками торговельного центру.
Одна продавчиня пам’ятала дівчинку, бо та зупинялася біля вітрини магазину іграшок. Охоронець бачив дитину біля ескалатора. Інша свідок сказала, що помітила дорослого чоловіка, який стояв неподалік і дивився в бік дівчинки.
— Ви можете описати його? — запитав Ніл.
Жінка похитала головою.
— Не дуже добре. Темний одяг. Здається, він був високий. Я подумала, що це її батько або хтось із родичів.
— Чому ви так подумали?
— Бо він стежив за нею. Але не так, як батьки за дітьми. Він не розмовляв із нею, не кликав її. Просто йшов позаду.
Дарен обмінявся поглядом із Нілом.
— Ви бачили його обличчя?
— Лише на мить. У нього була якась темна пляма біля вуха… або це була тінь. Не знаю. Вибачте.
— Не вибачайтеся, — м’яко відповів Ніл. — Ви допомагаєте нам навіть тим, що розповідаєте, у чому не впевнені.
Жінка трохи заспокоїлася.
Коли вони відійшли, Дарен сказав:
— Вона підтверджує те, що ми підозрювали. Він спостерігав за дівчинкою.
— Так, — погодився Ніл. — Але нам потрібно з’ясувати, чи він обрав її випадково, чи знав її раніше.
— Якщо знав, це може означати, що він бував біля її школи або дому.
— Або що він спостерігав за кількома дітьми й обрав ту, яка відповідала його плану.
Дарен зупинився.
— Ви думаєте, він може готувати наступне вбивство?
Ніл не відповів відразу.
— Дві жертви одного віку, пов’язані з однією школою, якщо це підтвердиться, — достатня причина розглядати ризик повторного нападу як високий. Ми повинні діяти так, ніби часу в нас мало.
Телефон Дарена завібрував. На екрані висвітилося ім’я Маркуса.
— Ми знайшли відео, — сказав Маркус без привітання. — На ньому дорослий чоловік стежить за дівчинкою протягом певного часу. Повертайтеся сюди.
— Уже йдемо.
Дарен завершив дзвінок.
Ніл подивився на нього.
— Він хвилюється за вас.
— Він хвилюється за всіх. Просто зі мною це виглядає так, ніби я вічно винен йому гроші.
— Можливо, ви обоє боїтеся різних речей.
Дарен кинув на нього короткий погляд.
— Ви психолог. Вам належить говорити загадками?
— Ні. Просто іноді люди сперечаються не про те, що їх насправді турбує.
Дарен нічого не відповів.
Він знав, що Ніл має рацію.
І саме тому його слова дратували ще більше.
Коли Дарен і Ніл повернулися, Маркус уже переглядав записи разом із Ріком і Ніком.
Дарен підійшов до екрана.
— Ось він?
— Так, — відповів Нік. — Ми називаємо його невідомим номер один, доки не встановимо особу.
На екрані чоловік ішов позаду дівчинки.
Дарен нахилився ближче.
— Зупини.
Нік натиснув паузу.
— Що?
Дарен показав на відображення у скляній вітрині.

— Подивіться на його руку.
Нік збільшив фрагмент.
На безіменному пальці незнайомця виднівся темний предмет. Якість відео не дозволяла визначити, чи це була каблучка, чи щось інше.
Маркус нахмурився.
— Зроби окремий кадр. Нехай лабораторія спробує покращити зображення.
— Зараз.
Ніл уважно розглядав запис.
— Є ще одна деталь, — сказав він. — Подивіться, як він змінює напрямок. Він не просто йде за дівчинкою. Він тримає таку відстань, щоб не привертати уваги, але завжди мати її в полі зору.
— Тобто він планував це заздалегідь, — сказав Дарен.
— Це одна з можливих версій. Імовірно, він спостерігав за нею ще до того, як зайшов у торговельний центр. Але нам потрібно перевірити записи з парковки та прилеглих вулиць.
Маркус повернувся до Ніка.
— Знайди маршрут, яким він прийшов і яким пішов. Перевір транспортні засоби, що перебували біля входів. Ріку, зв’яжися зі школою. Нам потрібен повний список дітей, які навчалися з Олівією, і підтвердження особи другої жертви.
— Зроблю.
— Міло, щойно матимеш попередні результати, повідом мені.
— Звісно.
Маркус знову подивився на Дарена.
— А ви з Нілом продовжите опитування свідків. Тільки тепер перевіряйте, чи бачив хтось цього чоловіка раніше. І не розходьтеся поодинці.
Дарен відкрив рота, але, побачивши вираз обличчя Маркуса, передумав сперечатися.
— Зрозумів.
Маркус кивнув.
На мить їхні погляди зустрілися. У Маркусових очах було щось, чого Дарен не бачив у ньому на початку їхньої спільної роботи: не лише наказ, а й довіра, яку той намагався втримати, навіть коли страх брав гору.
Дарен ледь помітно кивнув у відповідь.
Вони ще не помирилися остаточно.
Але поки що працювали разом.
І це було важливіше за будь-яку суперечку.
За кілька хвилин Рік отримав дзвінок зі школи.
Він вислухав співрозмовника, поставив кілька запитань і повільно опустив телефон.
— Маркусе.
Щось у його голосі змусило всіх обернутися.
— Що сталося? — запитав Маркус.
Рік подивився на нього.
— Другу дівчинку звали Емілі Картер. Їй було вісім років. Вона навчалася в тій самій школі, що й Олівія.
У кімнаті запала тиша.
Дарен відчув, як у нього похололи руки.
Ніл повільно закрив теку.
— Тоді це вже не просто два схожі злочини. У нас є конкретний зв’язок між жертвами.
— І людина, яка стежила за ними, — додав Дарен.
Маркус дивився на два портрети, які Нік щойно вивів на екран.
Дві усміхнені дівчинки.
Дві родини, чиє життя щойно розкололося навпіл.
І хтось, хто, можливо, уже вибрав третю жертву.
Маркус повільно заговорив:
— Ми перевіримо кожного, хто мав доступ до цієї школи. Працівників, колишніх співробітників, відвідувачів. З’ясуємо, чи перетиналися дівчатка поза уроками. Перевіримо маршрути, гуртки, усі місця, де їх могли бачити разом.
— А якщо він уже обрав наступну дитину? — тихо запитав Дарен.
Маркус подивився на фотографії.
— Тоді ми повинні знайти його раніше, ніж він встигне наблизитися до неї.
Він обвів поглядом команду.
— Жодних витоків інформації. Жодних неперевірених звинувачень. Ми не налякаємо вбивцю й не дамо йому зрозуміти, наскільки близько ми підібралися.
Ніл кивнув.
— Я підготую поведінковий профіль і перелік ознак, на які варто звертати увагу під час опитування.
— Дарене, працюватимеш із ним, — сказав Маркус.
— Добре.
Цього разу в його голосі не було ані сарказму, ані виклику.
Лише рішучість.
Коли команда розійшлася, Маркус залишився перед екраном.
Він збільшив кадр із торговельного центру й знову подивився на темну фігуру за спиною Емілі.
Чоловік ішов повільно.
Спокійно.
Ніби мав необмежений час.
Маркус знав цей погляд. Він бачив його в багатьох злочинців — у тих, хто вважав інших людей предметами, а чуже життя не мало для них жодної ваги.
Але цього разу було щось іще.
На наступному кадрі чоловік на секунду повернув голову до камери.
Його обличчя залишалося прихованим, проте на склі вітрини відбилося те, чого раніше ніхто не помітив.
Він усміхався.
Не широко. Не нервово.
Лише ледь помітно, наче знав, що за ним колись спостерігатимуть.
І наче хотів, щоб вони зрозуміли: він сам дозволив їм побачити цей кадр.
Маркус відчув, як у грудях стискається знайомий холод.
— Хто ти в біса такий? — прошепотів він.