Місце, де замовкла дитина

Розділ 2.

Парк Грейвуд був одним із найстаріших у місті. Восени він здавався майже мальовничим: пожовкле листя вкривало алеї, мокрі гілки схилялися над лавками, а туман повільно стелився між деревами.
Але цього ранку краса парку здавалася неправильною.
Поліцейська стрічка перекривала вузьку стежку неподалік дитячого майданчика. Кілька патрульних розмовляли з очевидцями, а неподалік стояла машина швидкої допомоги, яка вже не могла нічим допомогти дитині.
Маркус вийшов із автомобіля й одразу показав посвідчення офіцеру біля огорожі.
— Детектив Вейл. Доповідайте.
— Тіло виявили приблизно о сьомій десять. Чоловік вигулював собаку, помітив дівчинку біля старої альтанки й викликав поліцію. Особу поки не встановили. Жодних документів при ній не було.
— Очевидці?
— Двоє людей бачили чоловіка неподалік цієї стежки ще до прибуття патруля. Але обидва описують його по-різному. Один каже, що він був високий і в темному пальті. Інша свідок стверджує, що бачила людину в світлій куртці.
— Знайдіть їхні контакти й не дозволяйте їм обговорювати свідчення між собою, — наказав Маркус. — Ми опитаємо кожного окремо.
Дарен підійшов до нього.
— Я огляну периметр. Можливо, хтось залишив сліди на стежці.
— Не відходь далеко.
— Я збираюся оглянути кілька десятків метрів, а не вирушити в експедицію до іншого штату.
— Дарене, я серйозно.
Дарен зустрів його погляд.
— Я теж, Маркусе. Я знаю, де закінчується периметр.
— Минулого разу ти теж думав, що знаєш, де закінчується небезпека.
— А минулого разу я затримав Кейна разом із тобою.
— Після того, як опинився в лікарні!
— Можемо посперечатися про це пізніше?
Маркус стиснув щелепи.
— Так. Пізніше. Зараз працюй за процедурою.
— Як накажете, босе.
Дарен пішов уздовж стежки, а Маркус затримав на ньому погляд. Рік, який стояв поруч, тихо промовив:
— Ти знаєш, що він не збирається зникати, якщо перестанеш дивитися на нього кожні п’ять секунд?
— Я не дивлюся на нього кожні п’ять секунд.
— Звісно. Тільки кожні три.
— Ріку.
— Мовчу.
Міла вже працювала біля тіла. Вона одягнула рукавички, попросила патрульних не наближатися й уважно оглянула місце, не торкаючись предметів без потреби.
Маркус підійшов до неї.
— Що можеш сказати?
Міла не відповіла відразу. Вона оглянула руки дівчинки, одяг, видимі ушкодження, а тоді підняла голову.
Її звичний сарказм зник.
— Вік приблизно відповідає повідомленню. На тілі є ознаки насильства. Я бачу кілька ушкоджень, які не пояснюються простим падінням чи випадковим зіткненням. Є також сліди, що можуть свідчити про те, що дівчинка намагалася захищатися.
Маркус стиснув кулаки.
— Час смерті?
— Точно скажу після повного розтину. За зовнішніми ознаками смерть могла настати вночі, але це лише попередня оцінка. Не хочу, щоб ми робили висновки до лабораторних результатів.
— Чи є ознаки сексуального насильства?
Міла на мить замовкла, а тоді відповіла обережно:
— Є підозрілі ознаки, які потребують спеціалізованого дослідження. Я не робитиму остаточного висновку на місці. Потрібно провести повний огляд і зібрати всі відповідні зразки. Але, Маркусе… — вона опустила голос, — це не схоже на випадковий напад.
Маркус подивився на дівчинку, обличчя якої було частково прикрите ковдрою.
Вона могла бути чиєюсь донькою. Чиєюсь сестрою. Дитиною, яка ще вчора сперечалася через домашнє завдання, сміялася з друзями або просила батьків дозволити їй довше погуляти.
А тепер її життя закінчилося на холодній стежці.
— Зроби все, що потрібно, — тихо сказав він. — Жодних припущень. Жодної деталі не пропустити.
— Я знаю.
Міла повернулася до роботи.
Маркус відійшов на кілька кроків і побачив, як Нік фотографує землю біля альтанки.
— Щось знайшов? — запитав він.
— Поки що кілька слідів взуття, але вони можуть належати першим поліцейським або очевидцю. Потрібно відокремити їх від слідів, залишених раніше. Ще знайшов уламок синього пластику біля лавки.
— Вилучай і перевіряй, чи немає поблизу предмета, від якого він міг відламатися.
Нік кивнув.
Раптом із-за дерев почувся голос Дарена.
— Маркусе! Іди сюди!
Маркус різко повернувся.
— Що там?
Він швидко підійшов до напарника.

Дарен стояв біля кущів за кілька метрів від основної стежки й показував на землю.
— Тут сліди, — сказав він. — Схоже, хтось сходив зі стежки й повернувся назад. Але я не хочу торкатися, доки Нік не сфотографує.
Маркус присів, оглянув відбитки й кивнув.
— Добре помітив.
Дарен здивовано підняв брови.
— Перепрошую, що?
— Що саме?
— Ти щойно похвалив мене. Я хочу переконатися, що в тебе немає струсу мозку.
— Я можу негайно виправити цю помилку.
— Ні, ні. Я запам’ятаю цей момент на все життя.
Маркус підвівся.
— Ти можеш хоча б хвилину бути серйозним?
Усмішка зникла з обличчя Дарена.
— Я серйозний. Тут убили дитину. Я не жартую щодо цього.
Маркус затримав на ньому погляд, а потім коротко кивнув.
— Знаю. Вибач.
Це було сказано тихо, але щиро.
Дарен трохи пом’якшав.
— Гаразд. Тоді давай знайдемо того, хто це зробив.